МАРКЕТИНГОВАЯ СТРАТЕГИЯ УПРАВЛЕНИЯ ФАКТОРАМИ ЦЕНООБРАЗОВАНИЯ В ТУРИСТИЧЕСКОЙ СФЕРЕ

Анотація: У даній статті розглядається питання розробки маркетингової стратегії управління факторами ціноутворення в сфері туристичних послуг. З метою формування ефективної стратегії ціноутворення проведено детальне вивчення факторів, що впливають на процес утворення ринкової вартості турпослуг виходячи з-поміж них формування і характерних особливостей впливу на ринкові тарифи.

---

ІНСТРУМЕНТАРІЙ ІНТЕРНЕТ-МАРКЕТИНГУ ДЛЯ ПРОМИСЛОВОГО ПІДПРИЄМСТВА

Анотація. У статті проведено аналіз інструментів інтернет-маркетингу, які доцільно використовувати для компаній, що працюють на промисловому ринку. Підібрано головні інструменти інтернет-маркетингу для промислових підприємств. Наведено та обґрунтовано переваги інструментів інтернет- маркетингу для компаній і її клієнтів.

---

Теоретичні основи сутності бренду

В сучасних умовах на ринку товарів і послуг існує досить жорстка конкуренція за увагу споживача. При сприятливих умовах для появи нового бренду на перше місце виходить брендинг як концепція просування товару і послуг. Основою успіху будь-якого бізнесу є наявність стійких конкурентних переваг товарів і послуг, що полягають у розумінні споживачем їх відмінних властивостей. Наявність бренду та лояльності споживачів засвідчує, що той чи інший суб’єкт господарювання є більш конкурентоспроможним, особливо в кризових умовах, та має більші переваги в порівнянні з іншими . Це значно пом’якшує реакцію споживачів на можливі коливання ціни, відкриває нові можливості підприємств для розширення ринків збуту.

---

Тезиси наукової роботи за темою:"ФОРМУВАННЯ ТА ЕФЕКТИВНІСТЬ ВИКОРИСТАННЯ БРЕНДУ ПРОМИСЛОВОГО ПІДПРИЄМСТВА"

Єрмілов Владислав Харківський національний економічний університет імені Семена Кузнеця В сучасних умовах ринкового середовища щодо широкого вибору та диференціації товарів конкурувати підприємствам без сильної торгової марки, яка могла б забезпечити унікальність, неповторність та диференціацію пропозиції, практично неможливо. Необхідно створювати умови, за яких продукт компанії повинен втілювати важливі і цінні для споживача якості, настільки потрібні йому, щоб він, безумовно, вибрав би саме цей продукт, символічно одержуючи все те, що має для нього особливе значення. Отже, компанії потрібен бренд, і це спонукає більшість виробників усвідомити актуальність адаптації концепцій брендингу до сучасних ринкових умов. Існуюча проблема теоретичного обґрунтування та практичних рекомендацій щодо створення ефективної системи управління брендом підприємства привертає все більшу увагу вітчизняних і зарубіжних вчених. Провідними зарубіжними спеціалістами вважаються: Д. Аакер, А. Бонтур, С. Девіс, Ж.-Н. Капферер, К. Келлер, Ф. Котлер, Д. Огілві, Т. Сміт, П. Фелдвік, Я. Еллвуд. Серед російських авторів питаннями брендингу займались В. Домнін, М. Димшиц, Л. Мамлеєва, В. Перція. В Україні проблеми бренд-менеджменту розглядали у своїх працях Л. Балабанова, О. Зозульов, О. Кендюхов, М. Ларка, О. Малинка, Я. Приходченко, О. Тєлєтов, А. Устенко, С. Хамініч, О. Ястремська, Д. Яцюк. Формування та підтримка дійсно сильного бренду є складним та ризикованим завданням сучасного бізнесу, оскільки єдиного шляху в цьому питанні не існує. Ризикованість формування і розвитку бренду очевидна, оскільки на його створення, підтримку та розвиток необхідно витратити багато часу, коштів, які повинні забезпечувати підприємству отримання очікуваних прибутків. Складність та ризикованість процесу створення, підтримки та розвитку бренду підприємства зумовлюють необхідність управління цим процесом, який повинен мати стратегічний і комплексний характер. Оскільки бренд є складовою маркетингової політики підприємства, рішення з брендингу повинні бути узгоджені із його загальною корпоративною та маркетинговою стратегіями. Разом із тим не всі проблеми, пов’язані з брендом, адаптацією та використанням концепцій брендингу на промислових підприємствах щодо виробництва продукції виробничого приучення недостатньо щільно розглянуті в роботах вітчизняних науковців, що потребує проведення подальших наукових досліджень у цьому напрямку. До теперішнього часу серед вітчизняних науковців і практиків не існує єдності тлумачення понять «торгова марка» і «бренд». У науковій зарубіжній літературі зустрічається або тільки термін «бренд» і немає терміна «торгова марка», або навпаки, або ці поняття ототожнюються. Проте більшість вітчизняних спеціалістів сходяться на думці, що бренд – це «сильна» торгова марка, яка стає такою завдяки ефективному використанню маркетингових комунікацій та створенню неповторного образу товару або підприємства. Бренд – це категорія комплексна, йому притаманна багатоаспектність, в якій відображається сутність бренду. Тому доцільно розглянути бренд з позиції різних аспектів його сутності, в першу чергу, розглянувши його форму та зміст, оскільки важливим та визначальним фактором успіху бренду на ринку в майбутньому повинен виступати баланс та єдність форми і змісту. Ідентифікація товарів і послуг відбувається шляхом надання їм сукупності атрибутів – імені бренду та запатентованих символів. А диференціація товарів і послуг відбувається внаслідок створення концепції бренду, унікального набору атрибутів (як матеріальних, так і нематеріальних), які і складають пропозицію цінності, враховують відмінні особливості товару та будуть покладені в основу його позиціонування. Проте важливо відмітити, що в систему бренду доцільно включити не тільки товар або послугу, а й безпосередньо підприємство, оскільки бренд є атрибутом суб’єкта господарювання загалом, а не тільки продукції, яку він виробляє. Д. Аакер описує систему бренду як систему ідентичності, яка представляє собою унікальний набір марочних асоціацій, які намагається створити та постійно підтримувати розробник бренду та які відображають значення бренду та обіцянки, які надаються організацією споживачам. Ідентичність бренду повинна сприяти встановленню відносин між брендом і споживачами, створюючи для них пропозицію цінності, яка включає функціональні, емоційні вигоди, вигоди самовираження та довіру споживачів. Характеризуючи вартість бренду, доцільно відзначити його спроможність приносити прибуток, оскільки бренд не має вартості, якщо він не приносить прибутку. Вартість бренду – це показник майбутньої прибутковості. Щоб мати вартість, бренд повинен створювати додаткову вартість і її частина повинна бути віднесена саме на бренд, а не на інші нематеріальні активи (патенти, ноу-хау). Крім того, ця частина додаткової вартості має перевищувати витрати на створення, розвиток та підтримку бренду підприємства, тобто повинні бути враховані інвестиції. Отже, з огляду на вищенаведене, можна зробити наступні висновки, що у роботі було уточнено визначення поняття бренду підприємства, що має соціально-економічне підґрунтя, з урахуванням юридичного, психологічно-комунікативного та економічного аспектів, сутність якого полягає в створенні унікальної пропозиції цінності, в якій поєднані економічні та соціальні вигоди об’єкту (товару, підприємства та ін.), що є значущими для суб’єктів внутрішнього та зовнішнього середовища і формуються на основі ефективних комунікацій як позитивні асоціації та уявлення, що дозволяє підвищувати силу впливу на ринок, отримувати додаткові прибутки та збільшувати капітал. Класифіковано бренди промислових підприємств за додатковими теоретично обґрунтованими і практично значущими ознаками, а саме: ступінь новизни продукції (бренди традиційних товарів, бренди інноваційних товарів); рівень інноваційності (імітаційні, мутаційні); сутнісна спрямованість (бренди соціальної спрямованості та економічної спрямованості). СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 1. Аакер Д. А. Бренд-лидерство : новая концепция брендинга / Д. А. Аакер, Э. Йохимштайлер. – М. : ИД Гребенникова, 2003. – 380 с. 2. Аакер Д. А. Создание сильных брендов / Д. А. Аакер. – М. : ИД Гребенникова, 2003. – 440 с. 3. Аакер Д. А. Стратегическое рыночное управление / Д. А. Аакер. – [6-е изд.]. – СПб. : Питер, 2002. – 544 с. 4. Амблер Т. Практический маркетинг / Т. Амблер : пер. с англ. под. общ. ред. Ю. Н. Каптуревского. – СПб. : Питер, 2001. – 400 с. 5. Артюшина Е. В. Международные маркетинговые исследования и статистический анализ данных / Е. В. Артюшина // Маркетинг в России и за рубежем. – 2011. – № 2. – С. 37–41. 6. Бакаева В. В. Позиционирование торговых марок / В. В. Бакаева, Ю. В. Терентьев // Маркетинг. – 2007. – № 4(95). – С. 50–58. 7. Балабанова Л. В. Маркетингова товарна політика в системі менеджменту підприємств: моногр. / Л. В. Балабанова, О. А. Бриндіна. – Донецьк : ДонДУЕТ, 2006. – 230 с. 8. Балабанова Л. В. Маркетинговий менеджмент : навчальний посібник. У 2-х т. ; М-во освіти і науки України, Донец. нац. ун-т економіки і торгівлі ім. М. Туган-Барановського, каф. маркетинг. менедж. ; Л. В. Балабанова [та ін.]. – Вид. 4-те, перероб. і доп. – Донецьк : [ДонНУЕТ], 2010. – Т. 1. – 466 с. 9. Балабанова Л. В. Маркетинговый аудит системы сбыта : монография / Л. В. Балабанова, А. В. Балабани. – Донецк : ДонГУЭТ им. М. Туган-Барановского, 2003. – 189 с. 10. Бонтур А. Омоложение бренда / Бонтур Анн, Лейю Жан-Марк.; пер. с франц. – К. : Companion Group, 2008. – 320 с.

---

ВИДИ МІЖНАРОДНОГО БІЗНЕСУ

у статті розглянуто види міжнародного бізнесу, розкрито їх суть та мож-ливості; проаналізована роль міжнародного бізнесу в розвитку сучасної економіки України; виявлені основні теоретичні аспекти міжнародного підприємництва та бізнесу і перспективи їх подальшого розвитку.

---

СУТНІСТЬ ТА ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСИКА БІЗНЕС-ПРОЦЕСІВ

В сучасних умовах особливо важливою стає орієнтація підприємства на бізнес-процеси. Важливості набувають не лише бізнес-процеси при роботі з внутрішнім середовищем, але й приведення їх у відповідність до зміни зовнішнього середовища. Ефективне управління організацією означає досягнення максимальних результатів при мінімумі втрат, одержуваних при управлінської діяльності. Для організації ефективного управління організацією слід домогтися тісної взаємодії між підрозділами, оперативного реагування на зміну зовнішнього середовища, оптимізації потоків документів, інформації, товарів, сировини і т.п. всередині підприємства. Актуальність теми обумовлена тим, що бізнес-процеси підприємства - рушійна сила його стратегії. Постійне вдосконалення бізнес-процесів збіль-шує ефективність підприємства і визначає його конкурентоспроможність . Основу діяльності будь-якої організації становлять її ділові процеси, або бізнес-процеси, які визначаються цілями й завданнями діяльності суб'єк-та господарювання. Процеси забезпечують реалізацію всіх видів діяльності підприємства, пов'язаних з виробництвом товарів і/або послуг, які суб'єкт го-сподарювання або робить, або продає й поставляє, або робить все це в сукуп-ності.[1. c.9] Питанням визначення сутності бізнес-процесів та методів їх удоскона-лення присвячена значна кількість наукових праць та економічних дослі-джень таких авторів: Хаммера М., Чампі Д., Ойхмана Е.Г., Шеєра А., Брімсо-на Д., Андерсена Б., Робсона М., Уллаха Ф., Єліферова В.Г., Рєпіна В.В., Криворучко О.Н., Кондратьєва В.В., Тельнов Ю.Ф., Чаадаєва В.К., Ільїн В. та інших. Серед науковців відсутнє одностайне розуміння бізнес-процесу. Його визначають як сукупність операцій; потік роботи; групу взаємозалежних зав-дань; структуровану послідовність дій; послідовність взаємопов’язаних за входами та виходами функцій; впорядковану сукупність сутностей (робочих об’єктів, ресурсів, організаційних одиниць), функцій (дій, операцій) та подій; поєднання людей, машин та обладнання, сировини, методів та середовища, в якому виробляється продукт чи послуг. Більш зрозуміле та точне визначення має автор Бойчук Н.Я. Бізнес-процес – це послідовність сукупності дій щодо здійснення дія-льності, що трансформує на «вході» ресурси з метою отримання результату, що має цінність для споживача.[2. c.16] Бізнес-процеси в організації неоднорідні. По суті, організаційна діяль-ність – це сукупність взаємозалежних бізнес-процесів, які відображають ре-алізацію окремих функцій організації. Бізнес процеси мають наступні важливі риси: мають внутрішніх і зовнішніх користувачів, діють усередині підрозділів компанії і між ними, а також між різними організаціями засновані на способі виконання робіт, властивому тій або іншій ор-ганізації.[3. 27] Також в розділі наведена їх класифікація за функціональним призна-ченням, а саме описано основні, обслуговуючі, бізнес-процеси управління та розвитку, що є складовими бізнес-системи. Завдання даної роботи безпосередньо полягає в дослідженні теоретич-них основ бізнес-процесів на підприємстві. У першому розділі ми виконали всі поставлені завдання. Для того,щоб зрозуміти та більш детально проаналізувати управляння бізнес-процесами. В кожній організації структурно можна виділити індивідуальні, верти-кальні та горизонтальні бізнес-процеси. Індивідуальний процес виконується одним робітником. Вертикальний, або функціональний, процес відображає взаємодію керівництва організації, її підрозділів та робітників. Горизонталь-ний процес перетинає по горизонталі діяльність організації та представляє собою сукупність взаємопов’язаних інтегрованих процесів, що забезпечують цільові функції організації.[4. c.46] Бізнес-процеси в організації неоднорідні. По суті, організаційна діяль-ність – це сукупність взаємозалежних бізнес-процесів, які відображають ре-алізацію окремих функцій організації. Відомі декілька базових класифікацій бізнес-процесів. Одна з найбільш поширених в практиці бізнесу розрізняє: основні бізнес-процеси, котрі утворюють додану вартість продукту (послуги); створюють продукт (послуги), що є цінністю для клієнта; форму-ють такий результат, такі споживчі якості, за які клієнт готовий платити гро-ші, сфокусовані на отриманні прибутку; допоміжні бізнес-процеси, що спрямовані на надання необхідних вну-трішніх продуктів, внутрішніх послуг для напрямів бізнесу; забезпечують функціонування інфраструктури компанії; бізнес-процеси розвитку, націлені на отримання прибутку в довгостро-ковій перспективі; забезпечують не організацію поточної діяльності, а розви-ток або вдосконалення діяльності компанії в перспективі; процеси управлін-ня, що націлені на управління всіма трьома попередніми групами.[5. c.13] Таким чином, на будь-якому підприємстві протікають бізнес-процеси, але як показує аналіз на сьогоднішній день єдина класифікація бізнес-процес відсутня.

---

ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ УПРАВЛІННЯ ІНВЕСТИЦІЙНОЮ ДІЯЛЬНІСТЮ ПІДПРИЄМСТВА

У сучасній ситуації інвестиції виступають важливим засобом забезпечення умов виходу України зі стану економічної кризи, упровадження сучасних досягнень технічного прогресу, підвищення якісних показників господарської діяльності на мікро- і макрорівнях, саме це й зумовлює актуальність управління інвестиційною діяльністю підприємства. Динаміка інвестиційних процесів, структурних та якісних оновлень виробництва вказує на рівень розвитку держави. Тому всі дослідження основних принципів інвестиційного процесу, проблем формування інвестиційного портфеля, підбором форм інвестування та методів управління цими процесами, є дуже актуальними [5, с. 56]. Проблемам управління інвестиційною діяльністю у своїх роботах приділяли увагу такі учені економісти: У. Шарп, Дж. Кейнс, Л. Гітман, М. Джонк, стратегічні проблеми управління інвестиційною діяльністю досліджували: І. Ансофф, І.О. Бланк, С.М. Ілляшенко, оцінювання фінансового результату від інвестиційної діяльності та ефективності використання інвестиційних ресурсів: В.П. Савчук, О.В. Мертенс та ін. Завдання даної роботи полягає в дослідженні безпосередньо теоретичних основ управління інвестиційною діяльністю підприємства. Існує безліч інтерпретацій поняття «інвестицій» як у вітчизняній так і в зарубіжній літературі, порівнюючи їх між собою, хочу зазначити авторське бачення сутності даного поняття. Інвестиції – це заощадження, котрі цілеспрямовано та на визначений термін вносяться в об’єкти різних видів діяльності з метою отримання доходу, соціального ефекту або інших індивідуальних цілей інвестора. Інвестиційна діяльність підприємства, у свою чергу, представляє собою цілеспрямовано здійснюваний процес вишукування необхідних інвестиційних ресурсів, вибору ефективних об’єктів (інструментів) інвестування, формування збалансованої за обраними параметрами інвестиційної програми (інвестиційного портфеля) і забезпечення її реалізації [1, с. 435]. Вивчення теоретичних основ управління інвестиційною діяльністю є ва-жливою ланкою під час аналізу специфіки інвестиційних процесів та змін в структурі інвестицій. Спочатку слід зазначити, що виступає суб’єктом та об’єктом інвестиційної діяльності підприємства. До об’єктів відносять будь-які форми майна, для якого були залучені інвестиції та яке використовується для отримання прибутку. Державні органи влади, фізичні та юридичні особи, а також громадяни інших країн виступають суб’єктами інвестиційної діяльності. Взагалі управління інвестиціями здійснюється з метою підвищення кон-курентоспроможності та збільшення прибутку підприємства шляхом реалізації комплексу заходів. Серед таких заходів слід виділити підтримання оптимального темпу економічного розвитку суб'єкта підприємництва; збільшення обсягів інвестицій; підбір найвигіднішого інвестиційного проекту; визначення потрібного обсягу та структури інвестиційних ресурсів та ін. Стратегія управління інвестиціями повинна відповідати вимогам антик-ризового управління фінансами підприємства та передбачати раціоналізацію обороту обігових коштів та оптимізацію структури джерел їхнього фінансування; забезпечення своєчасного оновлення поза оборотних активів і високу ефективність їхнього використання; вибір та реалізацію найефективніших шляхів розширення обсягів активів для забезпечення основних напрямків розвитку; забезпечення необхідного рівня самофінансування свого виробничого розвитку за рахунок прибутку, оптимізації податкових платежів, ефективної амортизаційної політики; забезпечення найефективніших та найдоцільніших умов залучення позикових коштів у відповідності з потребами підприємства, які виникли [2, с. 70]. Управління інвестиційною діяльністю слід розглядати як складову зага-льної системи управління підприємством та звертати увагу на: інтегрованість із загальною системою управління підприємством, комплексність в процесі формування управлінських рішень щодо реалізації інвестицій у взаємозв’язку з кінцевими результатами фінансової діяльності підприємства, високий рівень динамізму управління в галузі формування й реалізації інвестицій, багатоваріантність підходів щодо прийняття окремих управлінських рішень в сфері формування інвестиційних ресурсів підприємства, орієнтація на стратегічний розвиток підприємства [3, с. 84]. Інвестиційний менеджмент на підприємстві не зводиться тільки до фінансування поточних інвестиційних потреб підприємства. У сучасних умовах все більше керівників пріоритетного значення надає формуванню перспективних напрямів інвестиційної діяльності підприємства, ефективним інструментом чого є стратегічне планування. Стратегічне планування інвестиційної діяльності являє собою найбільш складну форму планування. Ця складність зумовлена, насамперед, довгостроковим періодом здійснення стратегічного планування й виникаючою звідси високою мірою непередбачуваності реалістичності планових рішень. Підвищення ефективності управління інвестиційною діяльністю з урахуванням невизначеності залежить від: оптимального поєднання централізації і децентралізації управління інвестиційною діяльністю; науковості процесу організації аналітичного забезпечення управління інвестиційною діяльністю; вироблення нових цілей і завдань щодо вдосконаленню організації аналітичного забезпечення методичного апарату управління інвестиційною діяльністю; безперервне вдосконалення управління інвестиційною діяльністю; взаємодія і розумна регламентація; постійність та незмінність аналітичного забезпечення й інформаційної достатності управління інвестиційною діяльністю; відповідність характеру роботи потенційним можливостям та спроможностям виконавця; безперервність підвищення кваліфікації менеджерів по управлінню інвестиційною діяльністю [4, с. 99]. Виходячи з усього вище зазначеного матеріалу, для підвищення якості роботи по управлінню інвестиційною діяльністю на підприємствах доцільно автоматизувати процеси інвестиційної діяльності та створити оптимальну систему оперативного управління інвестиційною діяльністю, що буде формуватися з підсистем планування, організації та контролю за інвестиціями, які у свою чергу будуть контролюватись менеджментом підприємства для забезпечення ефективного та стабільного соціально-економічного розвитку з можливістю у перспективі проводити постійну адаптацію підприємства до змінних умов зовнішнього середовища.

---

СТАТИСТИЧНА ОЦІНКА СТАНУ ФІНАНСОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СФЕРИ ВИЩОЇ ОСВІТИ В УКРАЇНІ

У статті наведено рейтингові позиції Індексу глобальної конкурентоспроможності для України за показником охоплення вищою освітою, а також проведено порівняльний аналіз значень України за даним показником та досліджуваними країнами; проаналізовано рівень витрат на освіту та вищу освіту у відсотках від ВВП для України та досліджуваних країн та середні витрати на 1 студента у дол. США; розглянуто структуру та динаміку обсягів фінансування вищої освіти України за джерелами.

---

СПЕЦИФІКА РОЗПОДІЛУ ЗАГАЛЬВИРОБНИЧИХ ВИТРАТ В ГАЛУЗІ РОСЛИННИЦТВА

Розглянуто особливості розподілу загальновиробничих витрат в рослинництві. Проаналізовано особливості галузі рослинництва та встановлено їх вплив на процес обліку і розподілу загальновиробничих витрат на сільськогосподарському підприємстві.

---

Формування системи франчайзингу в підприємницький діяльності

Стаття присвячена обґрунтуванню доцільності впровадження системи франчайзингу. Представлено еволюцію франчайзингу та виявлено основні етапи розвитку франчайзингу. Виокремлено предмети та суб’єкти франчайзингу, розкрито їх суть. Проведено контент-аналіз та на його основі надано визначення франчайзингу.

---