Щорічно у другу суботу вересня відзначається День українського кіно – професійне свято працівників кінематографії. Пропонуємо вашій увазі добірку видатних творів вітчизняного кінематографа.
Легендарний фільм Олександра Довженка, який приніс йому світову славу. "Земля" вважається справжнім гімном праці, землеробству і людині. Довженко першим у світовому кіно висловив світогляд, який якісно відрізняється від усього зображуваного раніше. Це світогляд нації хліборобів, поетизація природи і праці.
Десятки років ворогують два давніх гуцульських сімейних клани. Але серед озлобленості й помсти зароджується чиста і світла любов молодих паростків цих великих родин – Івана та Марічки. Багато випробувань доведеться подолати коханим, перш ніж поєднаються їхні серця… Така собі масштабна варіація прочитання історії Ромео та Джульєтти (за твором Михайла Коцюбинського), тільки з поправками на українську ментальність, принесла режисеру Сергію Параджанову світову популярність.
Екранізація двох новел Василя Стефаника, класика української літератури. Трагічна доля селянина Івана Дідуха, який в пошуках легкого хлібу та кращої долі вирішує перетягнути родину в Канаду. Дуже цікаве поєднання виключної галицької поетичності, пейзажності та традиційних вірувань із новішою, "осучасненою" мораллю. Уся трагедія Дідуха в тому, що він ніби вириває себе з корінням із "чорнозему" – общини. І далі має сам нести "свій хрест" та відповідати за власні вчинки — один проти цього ворожого світу.
Це режисерський дебют Юрія Іллєнка. Саме тут Іллєнко сформував творчий метод так званого "поетичного кіно". Він шукав таку пластичну мову, яка могла би поєднати національні традиції, глибини народної культури з психікою та свідомістю сучасної людини. І знайшов! Режисер зміг відбудувати в межах одного фільму цілий світ, де реальність і небилиці існують пліч-о-пліч; мрії та пророцтва збуваються, навіть кара за заподіяне зло насправді існує – в самій душі людини, яка його вчинила.
Дуже ризикове для свого часу кіно. Юрій Іллєнко власною поетичною кіномовою заговорив про драматичні події нещодавнього минулого – боротьбу за утвердження соціалізму на західноукраїнських землях перед Другою світовою й одразу після неї. "Білий птах з чорною ознакою" має в собі багато рис героїчного народного епосу, в деяких деталях відчувається автобіографічність матеріалу, особливо в усьому, що стосується зображеного тут міфу про дитинство у гірському селі, перших душевних переживань на трагічному тлі історії.
Фільм "Пропала грамота" – чи не найкраща ілюстрація українського психологічного архетипу в кіно. Непереможний життєствердний дух, наявний в усіх карнавальних формах і символах, відчуття могутньої єдності народу, сповненого природної сили і волі до життя, відчуття безперервного часового плину і вічного оновлення світу, в якому ще не сказане останнє слово, – все це стверджує українців як націю, дає надію на краще майбутнє. Такі відчуття викликає довершена робота сценариста Івана Драча, режисера Бориса Івченка, зіркового складу акторів на чолі з Іваном Миколайчуком, які створили справжній шедевр українського кінематографа, що є актуальним у всі часи.
Одна з найкращих ролей Івана Миколайчука, естетичного символа українського поетичного кіно, який виступив і режисером фільму. Коли письменницю Марину Гримич запитали про її улюблений український фільм, вона не задумуючись назвала саме "Вавилон-ХХ", додавши, що це "архетипічний фільм, твір, в якому закодовано всю базову інформацію про українців". Там і справді є усе: любов і смерть, гріх, специфічний народний гумор та мандрівний народний філософ із цапом Фабіяном, класичний фольклорний сюжет "пошуку старовинних скарбів". І не тільки!
"Лісова пісня" — знаменита казка-феєрія, написана Лесею Українкою за 2 роки до смерті. За фантасмогоричністю сюжету криється реальний досвід і життєва драма людини, яка все життя, хворіла та лікувалась. Тому у "Лісову пісню" поетеса вклала усю свою тугу за повноцінним людським існуванням, тугу за "справжнім життям".
За цей фільм режисер Олесь Янчук отримав 1-й приз Міжнародного кінофестивалю кінематографічного спадку у Франції, одним із перших так голосно заявивши про цю трагедію українського народу.
Події фільму відбуваються в радянській Україні, у 30-х роках XX ст. Страшні часи – період колективізації та Голодомору. У центрі сюжету опиняється Пітер – син американського інженера, до рук якого в Харкові випадково потрапили секретні документи з інформацією щодо майбутніх репресій та масового вилучення продуктів. Пітер виявився випадковим свідком вбивства батька та знаходить серед особистих речей ті самі документи, через що змушений рятуватися від переслідувачів. Йому дивом вдається втекти завдяки сліпому кобзареві Івану Кочерзі. Хлопчик пристає до музиканта і стає його поводирем, поки на них полюють спецслужби. Проте головне задання мудреця – не тільки допомогти малому вижити, але й зробити все, щоб після пережитого він не озлобився на весь світ.
Брутальна і шокуюча дебютна стрічка Мирослава Слабошпицького, трилер про жорстоких глухих підлітків, членів кримінальної організації "Плем'я", яка стала лауреатом численних премій Каннського кінофестивалю у 2014 році. Фільм отримав три нагороди “Тижня критики” з чотирьох можливих, ставши єдиним, який за 53-річну історію премії отримав таку кількість нагород і здобув майже одностайні позитивні відгуки від кінокритиків.
"Атлантида" ще до виходу в прокат стала головним вітчизняним фільмом останніх років. На той момент за нею вже був чималий перелік досягнень: перемога у програмі "Горизонти" Венеційського кінофестивалю, премія "Фільм року" від Національної премії кінокритиків України, нагороди на кінофестивалях по всьому світу та висунення на "Оскар". Це постапокаліптична антиутопія, де головний герой, що страждає від посттравматичного синдрому, не може впоратися з мирним життям та постійно готується до чергового бою.
Вадим працює звукорежисером. Точніше, він записує різні звуки для комп’ютерних ігор. В житті хлопця з’являється мрія про переїзд до Канади, але що на це скаже мама, яка щиро радіє за успіхи сина, проте боїться відпускати його так далеко. І поки інші українські фільми намагаються розмовляти про щось високе та філософське, "Мої думки тихі" говорить про найважливіше – сім'ю, мрії, банальний людський оптимізм. Фільм – це чудовий творчий дебют Антоніо Лукіча, блискуча акторська гра і гідна планка якості для кінематографістів України.
Джерело: https://suspilne.media/12219-12-sedevriv-ukrainskogo-kino-aki-mae-podivitis-kozen/