День  пам`яті жертв Голодомору 1932-1933 років. 

22 листопада 2019 року о 12:00 запрошуємо до універсальної читальної зали Бібліотеки ХНЕУ ім. С. Кузнеця на вшанування пам`яті жертв Голодомору 1932-1933 років, яке проходить під гаслом «Пам`ять, що рятує голоси правди».

Слово «Голодомор» вперше з’явилося в друкованих працях українських емігрантів у Канаді та США в 1978 році. У СРСР на той час історикам дозволяли лише говорити про «труднощі з продовольством», але не про голод.

У 1990 році ЦК Компартії України дозволив публікацію книжки «Голод 1932-1933 рр. в Україні: очима істориків, мовою документів». Тираж видання був усього 2,5 тис. примірників і воно стало бібліотечним раритетом.

У 2006 році СБУ розсекретила понад 5 тисяч сторінок державних архівів про Голодомор.

На думку більшості істориків, причиною виникнення в Україні та інших частинах СРСР голоду 1932-33 років стала примусова і репресивна для селян політика хлібозаготівлі, яку проводила комуністична влада.

Коли дослідники говорять про Голодомор 1932-33 років, то, як правило, мають на увазі період з квітня 1932 по листопад 1933 року. Пік голодомору прийшовся на весну 1933 року. 

Найбільше українців загинули у сучасних Харківській, Київській, Полтавській, Сумській, Черкаській, Дніпропетровській, Житомирській, Вінницькій, Чернігівській, Одеській областях та в Молдові, яка тоді входила до складу УРСР.

Під час Голодомору в Україні в 1932-1933 роках СРСР експортував за кордон мільйони тон зерна та значні обсяги інших харчів, чому є маса підтверджень в офіційній біржовій статистиці.

У серпні 1932 року під приводом того, що розкулачені селяни та «інші антисоціальні елементи» розкрадають вантажі з товарних поїздів та колгоспне і кооперативне майно, Сталін запропонував новий репресивний закон про охорону державного майна. Закон передбачав за такі порушення розстріл з конфіскацією майна, а за пом’якшкуючих обставин – 10 років ув’язнення. Засуджені не підлягали амністії. За каральним документом закріпилася народна назва «закон про п’ять колосків». За перший рік дії нового закону за ним засудили 150 000 осіб. Закон діяв до 1947 року, однак пік його застосування припав саме на 1932-33 рр.

У 1920-30-х роках газети регулярно публікували списки районів, сіл, колгоспів, підприємств чи навіть окремих осіб, які не виконували планів із заготівлі продовольства. На боржників, які потрапили на ці «чорні дошки» (на противагу до «червоних дощок» – списків пошани), накладали різноманітні штрафи і санкції, аж до прямих репресій проти цілих трудових колективів. У роки голоду потрапляння села на «чорну дошку» означало вирок його жителям.

Першим про голод в СРСР повідомив англійський журналіст Малкольм Маґерідж у грудні 1933 року. У трьох статтях в газеті «Manchester Guardian» журналіст описав свої гнітючі враження від поїздок Україною та Кубанню, розповівши про голод серед селян. Після першої ж його статті радянська влада заборонила іноземним журналістам їздити по вражених голодом територіях країни.

У березні сенсаційні відкриття Маґеріджа спробував заперечити кореспондент «New York Times» у Москві Волтер Дюранті. Його замітка називалася: «Росіяни голодують, але не вмирають від голоду». Коли про проблему почали писати інші американські газети, Дюранті підтвердив факт масових смертей від голоду.

Під час Голодомору в Україні померло, за уточненими даними, від 3 до 3,5 мільйонів людей. Кількість жертв у всьому Радянському Союзі оцінюють до семи мільйонів.

Голодомор у Харкові - https://www.istpravda.com.ua/articles/2016/11/25/149352/