Віртуальна книжкова виставка

«Люди науки. Сторінки світової історії »

Ломоносов Михайло Васильович

Миха́йло Васи́льович Ломоно́сов (8 (19) листопада 1711 — 4 (15) квітня 1765) — російський вчений-натураліст, геохімік, поет, реформатор російської мови.

Ломоносов Михайло Васильович народився в 1711 році в селі Денисівка, в сім'ї державного селянина-помора. Хлопчик ріс в суворих умовах, рано почав допомагати батькові. Мати померла, коли Ломоносову було 9 років. Він рано навчився грамоті: першими його книгами стали граматика Смотрицького і арифметика Магницького. З дитинства у Ломоносова з'явилося усвідомлення того, що потрібно вчитися і займатися наукою.

Пристрасть до науки і книг змусила Ломоносова втекти з дому. У 1730 році він відправився до Москви разом з караваном з рибою. У 1711 році пішов вчитися в Московську слов'яно-греко-латинську академію, де пробув 5 років. У 1736 році трьох найбільш здібних учнів, у тому числі і Ломоносова, відправили до Німеччини вивчати фізику, філософію і хімію. Там він прожив близько 5 років, отримавши великі пізнання в багатьох галузях науки.

У 1741 році Ломоносов приїхав назад до Росії, де його призначили ад'юнктом хімії. З 1745 Ломоносов став першим російським професором. Одночасно вчений займався різними дослідженнями в галузі фізики, хімії, математики, техніки та інших наук. Він поклав початок науці про скло, будовою матерії, дав визначення фізичної хімії. Крім точних наук, Ломоносов займався також філологією. У 1755 році написав «Російську граматику», в якій викладалися норми російської літературної мови. Інші філологічні праці вченого - «Про користь книг церковних в російській мові», «Лист про правила російського віршування», «Коротке керівництво до красномовства». Ломоносов вважається також одним з видатних російських поетів-просвітителів. Їм було написано кілька філософських од і покладено початок сіллаботоніческогому віршуванню.

Ломоносов цікавився історією, написав кілька праць з давньої історії, зробив зауваження на книгу Міллера «Сибірська історія», створив свою історичну концепцію, яка сперечалася з норманської теорією.

У 1763 році вчений написав працю «Перші підстави металургії, або рудних справ», де були розглянуті властивості металів, їх класифікація, закладені основи хімічної мови. Писав підручники з хімії та металургії. У 1755 році Ломоносов приступив до проекту Московського університету, склав навчальну програму.

Михайло Васильович Ломоносов був членом кількох академій наук. На його честь назвали Московський університет, місто Ломоносов, Золоту медаль за дослідження в області хімії. Ломоносов помер в 1765 році і похований в Некрополі Санкт-Петербурга.

Ловіц Товій Єгорович

Товій Єгорович Ловіц, також Йоганн Тобіас Ловіц (Lowitz; 25 червня 1757, Геттінген — 17 грудня 1804) — видатний російський хімік, академік Петербурзької АН (з 1793).

Леонардо да Вінчі

Леона́рдо із Ві́нчі (іт. Leonardo da Vinci, 15 квітня 1452 в Анкіано, коло Вінчі — 2 травня 1519 в замку Клос-Лусе, Амбуаз) — видатний італійський вчений, дослідник, винахідник і художник, архітектор, анатоміст і інженер, одна з найвизначніших постатей італійського Відродження.

Леонардо да Вінчі народився 15 квітня 1452 року в селищі Анкіано поблизу Вінчі. Леонардо не мав прізвища в сучасному розумінні; «да Вінчі» означає просто «(родом) з містечка Вінчі». Повне його ім'я — іт. Leonardo di ser Piero da Vinci, тобто «Леонардо, син пана П'єро з Вінчі».

Приблизно з 15 років навчався у майстерні Верроккіо. Майстерня Верроккіо містилася в інтелектуальному центрі тодішньої Італії, місті Флоренції, що дозволило Леонардо навчитися гуманітарним наукам, а також набути деяких технічних знань. Направді, офіційно першим вчителем Леонардо вважають Верроккіо, справжнє ім'я якого Андреа дель Чоні. У 1473 році, у віці 20 років, Леонардо да Вінчі отримує кваліфікацію майстра в Гільдії Святого Луки.

Леонардо довгі роки провів у мандрах по Італії, займався математикою, інженерними справами. У Леонардо було багато друзів і учнів.

Кло-Люсе, місце смерті Леонардо, 1516 року переїжджає до Франції як придворний художник, інженер, архітектор і механік. Тут він створив серію рисунків на тему всесвітнього потопу. Але у Франції Леонардо майже не малював, у майстра оніміла права рука, і він насилу пересувався без сторонньої допомоги. Третій рік життя в Амбуазе 67-річний Леонардо провів в ліжку. 23 квітня 1519 року він залишив заповіт, а 2 травня помер в оточенні учнів і своїх шедеврів в Кло-Люсе. За словами Вазарі, да Вінчі помер на руках короля Франциска I, свого близького друга. Ця малодостовірна, але поширена у Франції легенда знайшла віддзеркалення в полотнах Енгра, Ангеліки Кауфман і багатьох інших живописців. Леонардо да Вінчі був похований в замку Амбуаз. На могильній плиті був вибитий напис: «У стінах цього монастиря покоїться прах Леонардо да Вінчі, найбільшого художника, інженера і архітектора Французького королівства».

Миколай Коперник

Мико́лай Копе́рник (пол. Mikołaj Kopernik, лат. Nicolaus Copernicus Torinensis або Thorunensis або Torunensis, ім'я при народженні — Nikolas Koppernigk; *19 лютого 1473, Торунь, Польща — †24 травня 1543, Фромборк, Польща) — польський і німецький астроном і математик, автор геліоцентричної теорії побудови Сонячної системи.

Народився в місті Торунь/Торн (пол. Toruń, нім. Thorn, Куявія) в бюрґерській сім'ї торговця міддю родом із Клепарова та урядового службовця, котрого звали, як і сина, Nikolas Koppernigk; мати звалася Барбара Ватценроде (нім. Barbara Watzenrode) й була дочка багатого купця з Торуня. Микола в родині був наймолодший, мав брата Андрія (згодом каноника у Вармії) та сестер Барбару й Катерину. Барбара (на честь своєї матері) пішла в монастир, а Катерина вийшла заміж і мала 5 дітей, і Миколай Коперник, дуже прив'язаний до небожів, піклувався про них до кінця життя. Сам він не мав ні дружини, ні дітей. Коли малому Ніколасу було 10 років, помер його батько, і турботу про виховання сироти взяв на себе його дядько по матері, єпископ Вармійський Лукас (Лукаш) Ватценроде-молодший (нім. Lukas Watzenrode, 1447−1512)[12].

Свою найголовнішу працю, базовану на узагальненні власних тривалих спостережень і підрахунків, «Про обертання небесних сфер» (лат. De revolutionibus orbium coelestium) Миколай Коперник опублікував після довгих сумнівів у рік своєї смерті (1543)[19]. У цій роботі вчений постулював зовсім нове розуміння місця Землі і, разом з тим, людини у Всесвіті, виступивши творцем геліоцентричної теорії світу. Стара геоцентрична теорія облаштування всесвіту, яку сформулював грецький астроном Птолемей у ІІ ст. по Р. Х., розглядала Землю як центр світобудови і була панівною серед учених і теологів. Основну думку Коперника коротко викладено на його пам'ятнику у Варшаві: «Solis stator, Terrae motor («Він зупинив Сонце, зрушив Землю»).»

Довга затримка з публікацією його книги не пов'язана, як це часом стверджується, з побоюваннями переслідувань з боку Церкви, бо єпископ Гідеман Гізе, кардинал Миколай Шенберґ, як і учень Георг Йоахім Ретік, давно були знайомі з його теорією і наполягали на публікації книги. Сумніви Коперника були пов'язані з інтуїтивними відчуттями деяких хиб його теорії, переобтяженої зайвими подробицями. Книга Коперника латиною вийшла накладом 1000 примірників у Нюрнберзі з анонімною передмовою, складеною, найвірогідніше, без відома Коперника, де викладені теорії оголошено суто математичними гіпотезами, зручними для обчислень. Згодом трактат перевидано в Базелі (1566). В 1616 році Ватикан вніс книгу Коперника у перелік заборонених (в ньому вона значилась до 1828 року). Втім, це не завадило її перевиданню вже у наступному (1617) році в Амстердамі та всім дальшим передрукуванням. Кілька розділів «Про колові рухи...» присвячено питанням плоскої і сферичної тригонометрії.

Повернутися до початку виставки На головну сторінку сайта Біографічні матеріали вчених взято з Вікіпедії вільної енциклопедії