Козацтво й Україна, козацтво і український народ… Ці поняття здавна перебували в одному асоціативному ряду. І це ах ніяк не випадково. Адже через історію козацтва, по суті, переломлювалася ціла епоха в минулому України та її народу.

Справді, на певному етапі історичної еволюції саме козацтво почало відбивати загальні тенденції та закономірності розвитку українців як окремої етнічної спільноти. Хоч яку б сферу життя ми не взяли, козацтво залишило в ній помітний репрезентативний слід. В економіці це означало освоєння величезних територій північнопричорноморських степів і створення господарства нового типу, яке ґрунтувалося на вільнонайманій праці й великій товаромісткості. В розбурханому морі середньовічної стихії з’явилися господарські структури, що не лише не вписувалися в панівний спосіб виробництва, а, по суті, стали його антиподом, далеким провісником тих змін, які принесли лише наступні століття. В сфері політичній козацтво започаткувало новий етап у державотворчому процесі, внісши у нього зміни якісного характеру. Не менш вагомим був внесок козацтва у духовний розвиток українського народу. Підтримка братського руху, шкільної освіти, православних церков та монастирів – лише незначний перелік тих культурно-освітніх акцій, які здійснювало воно на українських землях протягом багатьох і багатьох десятиліть свого існування.

Важко переоцінити значення козацького стану в розвитку визвольного руху та соціальної боротьби народних мас. Нарешті, слід враховувати, що козацтво відігравало визначну роль у справі збереження українського етносу. Протягом тривалого часу воно, по суті залишилося єдиною реальною силою, здатною вести відкриту збройну боротьбу зі своїми войовничими сусідами, сенс якої полягав насамперед у тому, щоб забезпечити українському народові право на існування, економічний та духовний розвиток. І козацтво з честю виконало покладену на нього місію.