Drop Down Menu
  • Знаменні дати: Березень

3 березня

155 років від дня народження Олексія Миколайовича Бекетова (1862—1941), українського архітектора, педагога.

 

Бекетов Олексій Миколайович народився 3 березня 1862 року в Харкові у родині видатного вченого-хіміка академіка Миколи Миколайовича Бекетова (1827-1911) – одного із творців http://esu.com.ua/images/article_images/B/Beketov%20Oleksiy%20Mikolayovich.jpgсучасної фізичної хімії. У Харкові  пройшли дитячі роки Олексія. Тут він закінчив Перше реальне училище, де малюнок і живопис викладав учень К. Брюллова – Д. Безперчий. Крім того,  О. Бекетов навчався у приватній художній школі М.Д. Іванової-Раєвської, першої жінки в Росії, якій Академія мистецтв присвоїла звання художника. Вирішальну роль у формуванні поглядів майбутнього архітектора відіграли найбільш близькі люди: батько, М.М. Бекетов, і дядько, Андрій Миколайович Бекетов (1825-1902), вчений-ботанік, один з основоположників морфології та географії рослин, ректор Петербурзького університету. Перебуваючи під впливом академічного середовища, вивчаючи книги з багатої домашньої бібліотеки, О. Бекетов отримав прекрасну освіту, що стала фундаментом його професійних знань.

Першою творчою удачею молодого архітектора була перемога в закритому конкурсі на проект нової будівлі Комерційного училища (1889-1901), організованому Купецькою громадою Харкова. Проект вирізнявся раціональністю, зручним плануванням, класичними пропорціями, строгістю й вишуканістю деталей. 1894 року О.М. Бекетов виконав проект на звання академіка архітектури на тему «Бібліотека на 1,5 млн. томів з галереєю великих людей і нумізматичним музеєм». За відмінні успіхи в архітектурі, доведені програмним проектом, С.-Петербурзька Імператорська Академія мистецтв присвоїла майстру звання Академіка архітектури й обрала його Дійсним членом Академії мистецтв.

Харків, який швидко зростав, переживав у цей час будівельний бум і залучав як ділових людей, так і архітекторів, перед якими відкривалися великі можливості. Ключова роль у формуванні архітектурного середовища міста належала О.М. Бекетову. За його проектами у Харкові було побудовано близько 50 будівель, більшість із яких розташована на центральних площах і вулицях. Виконані в різних стилях, позначені масштабністю та ефектністю, ці споруди до сьогоднішнього дня визначають характер забудови центральних ансамблів міста.

Навчальні заклади – один із найважливіших напрямків у творчості архітектора. Це було пов'язано не тільки з розвитком Харкова як інтелектуальної столиці півдня Російської імперії, але й із традиціями родини Бекетових, для якої робота в галузі поширення освіти була однією з першочергових громадських справ. Підтримуючи ці ідеї, архітектор проектував навчальні заклади й для інших міст: жіноче Єпархіальне училище в Лубнах (1907), Вище гірниче училище в Катеринославі (1912), а також навчальні заклади в Бєлгороді.

Проекти найважливіших будівель, що служили справі народної освіти для Харкова, було виконано О.М. Бекетовим безкоштовно. Це проект Громадської  бібліотеки  (1899-1901, нині ХДНБ ім. В.Г. Короленка) і проект будівлі Харківської жіночої недільної школи  Х.Д. Алчевської (1896, нині Виставковий зал Харківського художнього музею).

Ім'я О.М. Бекетова пов'язане з найбільшим ансамблем центру Харкова – Миколаївською площею (нині пл. Конституції). Тут було споруджено будівлі банків: Земельного (1896-1897), Торговельного (1899), Волзько-Камського (1906-1907), Азовсько-Донського (1894-1896).  У цей час з метою розвитку металургійної промисловості країни О.К. Алчевський заснував Донецько-Юр’ївське металургійне товариство. О.М. Бекетов спроектував виробничі корпуси й робітниче селище металургійного заводу, що поклало початок м. Алчевську.

За проектами О.М. Бекетова було споруджено будівлі Харківського медичного товариства і Пастерівського інституту (1911-1913, нині НДІ ім. І.І. Мечникова), Комерційний інститут (1914-1916, нині ХНТУСГ ім. П. Василенка), будівля судових установ (1899-1902, нині Апеляційний суд Харківської обл.), Церква Різдва Богородиці (Ново-Каплунівська) (1896-1912, не збереглася), притулок для дворянських сиріт (1913-1915, нині корпус НЮА ім. Ярослава Мудрого). І нині перед парадним входом до ХНУ ім. В.Н. Каразіна стоїть пам'ятник його засновникові, створений у 1905-1907 рр. скульптором І.Андреолетті та архітектором О.М.Бекетовим.

Як архітектор О.М.Бекетов виявив себе і в проектуванні особняків. Серед них особняки родини Алчевських (1891-1893), родини Бекетових (1897, нині Харківський Будинок учених), І.Е.Ігнатіщева (1912-1914, нині Харківський художній музей) у Мироносицькому провулку, родини Д.О.Алчевського (1895-1896), П.В.Маркова (1899-1901), Ф.В.Піснячевського (1902-1903) на Садово-Куликовській та інші. Особняки, побудовані за проектами О.М.Бекетова для приватних осіб, виявилися настільки добре спроектованими, що сьогодні вони успішно виконують роль важливих установ.

Пам’ять

Іменем О.М. Бекетова названо одну із станцій Харківського метрополітену.

Його ім'ям названо вулицю в районі ХТЗ.

23 серпня 2007 року на його честь відкрито пам'ятник на Сумській, перед ХИСИ.

В Алушті на колишній дачі Бекетових, побудованої Олексієм Миколайовичем у східно-мавританському стилі, відкритий дім-музей О.М. Бекетова.

8 березня

Міжнародний жіночий день

Похожее изображение 

Міжнародний жіночий день свято весни і підвищеної уваги до жінки. Саме цього дня ми вітаємо наших матусь, бабусь, сестер, вчителів, подруг — усіх жінок, яких любимо, поважаємо, яким хочемо зробити приємне — зі святом весни, краси й любові, вітаємо і на роботі, і вдома. Для дітей — це, в першу чергу, свято Мами.

Цей святковий день - 8 березня, цілком присвячений найпрекраснішій половині нашого суспільства. Історія появи міжнародного жіночого дня проста і зрозуміла - це була спроба відновити справедливість по відношенню до жіночої статі. Існує традиція прив'язувати виникнення Міжнародного жіночого дня до демонстрації, яку провели 8 березня 1857 року в Нью-Йорку робітниці-текстильниці з вимогами рівної з чоловіками зарплати, поліпшення умов праці. В останню неділю лютого 1908 року тисячі жінок знову вийшли на вулиці Нью-Йорку. Демонстрація була приурочена до "Жіночого дня" 1857 року. Жінки вимагали виборчого права, виступили проти важких умов праці та проти праці дітей. Ідея Міжнародного жіночого дня була прийнята Кларою Цеткін (Соціал-демократична партія Німеччини) на великій жіночій зустрічі, організованій Соціалістичним Інтернаціоналом у Копенгагені 26 і 27 серпня 1910 року. Понад 100 учасниць із 17 країн вирішили щороку в березні відзначати Міжнародний жіночий день — день солідарності жінок у боротьбі за повні політичні, економічні і соціальні права.

На сьогоднішній день цивілізоване суспільство офіційно закріпило і вирівняло права жінок, на стільки, на скільки це здалося можливим і доцільним. Міжнародний жіночий день найчастіше пов’язують із соціалістичним рухом, який по суті відкрив реальні шляхи для активної реалізації рівноправності жінок в широкій суспільній свідомості.

У 1975-му році, свято було офіційно підтримано Організацією Об’єднаних Націй і в 1977-му році, 16 грудня резолюцією Генеральною Асамблеєю ООН № A/RES/32/142, День 8-е березня запропоновано було всім зацікавленим державам безпосередньо використовувати для популяризації та реалізації рівноправності жіночої частини населення у своїй громадській традиції. Проголошений Генеральною Асамблеєю ООН День жінок має назву Міжнародний день прав жінок і миру.

 

 

 

9 березня

Народився Тарас Григорович Шевченко (1814—1861), український поет, письменник, художник, мислитель.

 

                                                                                           …Усім нам

                                                      вкупі на землі

єдиномисліє подай

і братолюбіє пошли!

 

Картинки по запросу Тарас Григорович ШевченкоТарас Григорович Шевченко народився 9 березня 1814 р. в с. Моринці Звенигородського повіту Київської губернії. Його батьки, що були кріпаками багатого поміщика В. В. Енгельгардта, незабаром переїхали до сусіднього села Кирилівки.

1822 р. батько віддав його “в науку” до кирилівського дяка. За два роки Тарас навчився читати й писати, і, можливо, засвоїв якісь знання з арифметики. Читав він дещо й крім Псалтиря. У поезії “А. О. Козачковському” Шевченко згадував, як він школярем списував у бур'янах у саморобний зошит вірші Сковороди та колядку “Три царіє со дари”.

Після смерті у 1823р. матері і 1825р. батька Тарас залишився сиротою. Деякий час був “школярем-попихачем” у дяка Богорського. Вже в шкільні роки малим Тарасом оволоділа непереборна пристрасть до малювання. Він мріяв “сделаться когда-нибудь хоть посредственным маляром” і вперто шукав у навколишніх селах учителя малювання. Та після кількох невдалих спроб повернувся до Кирилівки, де пас громадську череду і майже рік наймитував у священика Григорія Кошиця. Наприкінці 1828 або на початку 1829р. Тараса взято до поміщицького двору у Вільшані, яка дісталася в спадщину позашлюбному синові В. Енгельгардта, ад'ютантові віленського військового губернатора П. Енгельгардту.

1832р. Енгельгардт законтрактовує Шевченка на чотири роки майстрові петербурзького малярного цеху В. Ширяєву. Разом з його учнями Шевченко бере участь у розписах Великого та інших петербурзьких театрів. Очевидно, 1835р. з Шевченком познайомився учень Академії мистецтв І. Сошенко. Він робить усе, щоб якось полегшити його долю: знайомить з Є. Гребінкою і конференц-секретарем Академії мистецтв В. Григоровичем, який дозволяє Шевченкові відвідувати рисувальні класи Товариства заохочування художників (1835). Згодом відбувається знайомство Шевченка з К. Брюлловим і В. Жуковським. Вражені гіркою долею талановитого юнака, вони 1838р. викупляють його з кріпацтва.

21 травня 1838 р. Шевченка зараховують стороннім учнем Академії мистецтв. Він навчається під керівництвом К. Брюллова, стає одним з його улюблених учнів, одержує срібні медалі (за картини “Хлопчик-жебрак, що дає хліб собаці” (1840), “Циганка-ворожка” (1841), “Катерина” (1842)). Остання написана за мотивами однойменної поеми Шевченка. Успішно працює він і в жанрі портрета (портрети М. Луніна, А. Лагоди, О. Коцебу та ін., автопортрети). Вірші Шевченко почав писати ще кріпаком, за його свідченням, у 1837р. З тих перших поетичних спроб відомі тільки вірші “Причинна” і “Нудно мені, тяжко — що маю робити” (належність останнього Шевченкові не можна вважати остаточно доведеною). Пробудженню поетичного таланту Шевченка сприяло, очевидно, знайомство його з творами українських поетів (Котляревського і романтиків). Кілька своїх поезій Шевченко у 1838р. віддав Гребінці для публікації в українському альманасі “Ластівка”. Але ще до виходу “Ластівки” (1841) 18 квітня 1840р. з'являється перша збірка Шевченка — “Кобзар”. Це була подія величезного значення не тільки в історії української літератури, а й в історії самосвідомості українського народу. Хоча “Кобзар” містив лише вісім творів (“Думи мої, думи мої”, “Перебендя”, “Катерина”, “Тополя”, “Думка”, “До Основ'яненка”, “Іван Підкова”, “Тарасова ніч”), вони засвідчили, що в українське письменство прийшов поет великого обдаровання.

 

 

 

   16 березня

135 років від дня народження Христі Олексіївни Алчевської  (1882—1931), української поетеси і педагога

http://csam.archives.gov.ua/includes/uploads/2014/09/Alchevska.jpgАлчевська Христина Олексіївна народилася (16 березня 1882, Харків — 27 жовтня 1931, там само) — українська письменниця, драматург, прозаїк, поетеса і педагог. Вона належала до славетної української родини Алчевських, дочка Христини Алчевської та Олексія Алчевського. Працювала вчителькою гімназії в Харкові. Христина Алчевська-молодша народилася 16 березня 1882 року в родині промисловця в Харкові. Усе своє життя вона й прожила в цьому місті. Батько її — Олексій Кирилович — громадський діяч, людина передових поглядів — брав участь в українських просвітницьких гуртках; мати — Христина Данилівна — була відомою діячкою народної освіти, організатором просвітницької праці серед селянства і робітників. Атмосфера, в якій зростала майбутня поетеса, інтерес і любов її рідних до народного слова, обрядів, звичаїв виховали в ній естетичні смаки, визначили подальший шлях у житті. Христя була наймолодшою в сім'ї, мала чотирьох братів і сестру.

Писати дівчинка почала з ранніх літ. У 10-річному віці разом зі шкільними подругами видавала дитячий рукописний журнал «Товариш», у якому впродовж 1892—1894 рр. уміщала і свої вірші та оповідання. Відтоді вона не відкладає перо, удосконалюючи українську мову, водночас опановуючи складну техніку французького вірша. Як і вся передова молодь того часу, Христя захоплювалась творами української, російської, інших слов'янських та західноєвропейських літератур.

Закінчивши 1902 року харківську Першу дівочу гімназію, Христина продовжує навчання на вчительських курсах у Сорбонні в Парижі. А вже за рік повертається додому й працює вчителькою французької мови в гімназії й одночасно — у недільній школі своєї матері, де, попри загальну заборону, читає учням українські книжки, та у видавничому комітеті Харківського товариства грамотності. Навіть планувала створити новий підручник з української літератури для трудової школи.

Роки творчості Христини Алчевської-молодшої припадали на епоху складних соціальних потрясінь і напружених ідейно-естетичних суперечок і розбіжностей у літературному середовищі. Її друзями за листуванням були Іван Франко, Леся Українка, Михайло Коцюбинський, Михайло Павлик, Василь Стефаник, Олександр Олесь.

Щира любов до народу, прагнення служити в міру своїх сил і таланту боротьбі за краще майбутнє, завжди були провідними в культурно-громадській діяльності та літературній творчості Алчевської.

У роки революції молода вчителька гімназії брала активну участь в організації й проведенні мітингів і страйків учнів середніх шкіл, мала зв'язки з підпіллям.

Визволення народу Христина Алчевська пов'язувала з українізацією молоді. О тож відновила свою роботу в учнівських гуртках. Протягом тривалого періоду ця робота була виключно культурницькою, спрямовувалася на формування знань з рідної мови, літератури, історії, прищеплення любові до України.

Збірки поезій:

«Туга за сонцем» (1907),

«Сонце з-за хмар» (1910),

«Пісня життя» (1910),

«Моєму краю» (1914),

«Пробудження» (1917) та ін.

За радянської влади друкувалась в «Комунарці України», «Червоному шляху», «Всесвіті», «Зорі». Написала драм, поему «Луїза Мішель» (вид. 1930) та ін.

Перекладала Беранже, Вольтера, Гюго, Жуля Верна, Л. Толстого.

 

 

 

21 березня

Всесвітній день поезії

http://novgazeta.by/wp-content/uploads/2016/03/poezija-1024x768.jpg«Поезія – це музика душі»

Всесвітній день поезії свято, яке відзначається щороку 21 березня (у день весняного рівнодення). Встановлено 1999 року ухвалою 30-ої сесії ЮНЕСКО. Уперше відзначено 21 березня 2000 року.

Уперше Всесвітній день поезії пройшов у Парижі, де знаходиться штаб-квартира ЮНЕСКО.

Основна мета святкування Всесвітнього дня поезії становить заохочення мовного розмаїття та підтримку зникаючих мов за допомогою поезії. Свято покликане сприяти розвитку поезії, поверненню до традиції поетичних читань, викладанню поезії, відновленню діалогу між поезією та іншими видами мистецтва (театром, танцями, музикою, живописом), а також заохочення видавничої справи та створення на сторінках засобів масової інформації позитивного образу поезії як справді сучасного мистецтва, відкритого для людей. Сьогодні, вже традиційно, у багатьох країнах світу з нагоди Всесвітнього дня поезії проходять літературні вечори, поетичні конкурси, фестивалі, презентації нових книг, вручаються літературні премії, тощо.

В Україні свято Всесвітній день поезії уперше з'явилося у 2004 року.

Поезія — художньо-образна словесна творчість, це твори, написані віршами. Таким є визначення поезії на словниковій мові. Але це сухе, безбарвне пояснення глибинного змісту яскравого слова. Кожен поетичний твір – це своєрідна музика, під яку слова починають «танцювати» під закладений у них ритм, сплітаються навколо почуттів і теми одне з одним. Це краса звуку у гармонії з почуттями, відгук душі у словах, луна від стуку серця. Поезія — це сум, чарівність, музика, дотик до душі, струни якої ще довго будуть бриніти. І чим частіш — тим краще. Тоді людина буде духовно вищою та прекраснішою. «Поезія» вбирає в себе багато понять.

 

 

  

  27 березня

 Міжнародний день театру

«Весь світ — театр, а люди в нім — актори...»

(В. Шекспір)http://bukcentre.cv.ua/images/2015/martch/76868213_3160559_ed5fed67f41c7f947bb536ab93da3a7e.jpg

Міжнародний день театру відзначається 27 березня. Це не просто професійне свято майстрів сцени, це так само свято мільйонів шанувальників театрального мистецтва.

Міжнародний день театру встановлений в 1961 році IX конгресом Міжнародного інституту театру (МІТ). Діяльність даної організації, відповідно до її статуту, повинна бути спрямована на "зміцнення миру і дружби між народами, на розширення творчого співробітництва всіх діячів світу".

Театр - один з напрямків мистецтва, в якому почуття, думки та емоції автора (творця, художника) передаються глядачеві або групі глядачів через дії актора або групи акторів на сцені.

Театр - це ні з чим незрівняне мистецтво, його специфіка полягає в зображенні подій, які як би безпосередньо відбуваються перед глядачем; глядач стає свідком і співучасником їх, що визначає особливу силу ідейного й емоційного впливу театру. Минають роки, століття, а театр залишається найулюбленішим і затребуваним видом мистецтва.


Бібліотека ХНЕУ