Drop Down Menu
  • Знаменні дати: Липень
Липень 2016
2 липня
55 років з дня смерті американського письменника Ернеста Міллера Хемінгуея (1899-1961).

Ернест Міллер Хемінгуей (англ. Ernest Miller Hemingway; 21 липня 1899, Оак-Парк, Іллінойс, США —2 липня 1961, Кетчум, Айдахо, США) — американський письменник, журналіст, лауреат Нобелівської премії з літератури 1954 року.

Широке визнання Хемінгуей отримав завдяки своїм романам і багаточисельним розповідям — з одного боку, і своєму життю, повному пригод і несподіванок, — з іншою. Його стиль, короткий і насичений, значно вплинув на літературу XX століття.

Перший справжній письменницький успіх прийшов до Ернеста Хемінгуея в 1926 році після виходу в світ «І сходить сонце» — песимістичного, але в той же час блискучого романа про «втрачене покоління» молодих людей, що жили у Франції і Іспанії 1920-х років.

У 1927 році у Ернеста Хемінгуея вийшла збірка розповідей «Чоловіки без жінок», а в 1933 році — «Переможець не отримує нічого». Вони остаточно затвердили Хемінгуея в очах читачів як унікального автора коротких розповідей. Серед них стали особливо відомими «Вбивці», «Недовге щастя Френсіса Макомбера» і «Сніги Кіліманджаро».

Та все ж таки більшості читачів Хемінгуей став пам'ятний своїм романом «Прощай, зброя!» (1929) — історією любові американського добровольця і англійської медсестри, що розвивалася на тлі битв Першої світової війни. Книга мала в Америці небувалий успіх — продажам не перешкодила навіть економічна криза.

Екранізація творів Ернеста Хемінгуея: Справа Макомбера (США, 1947 рік); І сходить сонце (фільм) (США, 1957 рік) ; Мати і не мати (фільм) (США, 1944 рік); Після кого дзвонить дзвін (фільм) (США, 1943 рік) ; Прощай, зброя! (фільм) (США, 1932 рік) ; Прощай, зброя! (фільм) (США, 1957 рік) ; Сніги Кіліманджаро (фільм) (США, 1952 рік) ; Старий і море (фільм) (США, 1958 рік); Вбивці (фільм) (США, 1964 рік) ; Фієста (Фільм) (СРСР, 1971).

11 липня
Всесвітній день народонаселення

Всесвітній день народонаселення — міжнародний день, що відзначається 11 липня. Ця дата була встановлена ООН у 1989 році, в пам’ять Дня п’яти мільярдів, який відзначався в 1987 році. І вже через 12 років було офіційно зафіксовано народження шестимільярдного жителя планети.

Мета дня — привернути увагу до питань народонаселення, програмам спільного розвитку, пошуку рішення загальних проблем.

17 липня
125 років від дня народження радянського письменника Бориса Андрійовича Лавреньова (1891-1959)

Борис Андрійович Лавреньов (5 [17] липня 1891, Херсон, — 7 січня 1959, Москва) — російський радянський письменник і драматург. Лауреат двох Сталінських премій (1946, 1950).

У пресі Борис Лавреньов дебютував як поет у 1911 році, як прозаїк в 1924 році. У другій половині 1920-х рр. входив до творче об'єднання ленінградських письменників «Співдружність» (разом з Н. Брауном, М. Коміссарова, Ст. Різдвяних та ін). У 1927 році прийняв участь у колективному романі «Великі пожежі», опублікованому в журналі «Вогник».

Як драматург дебютував у 1925 році п'єсою «Дим» — про білогвардійському повстанні в Туркестані; в тому ж році під назвою «Заколот» п'єса була поставлена у Ленінградському Великому драматичному театрі.

Творчий спадок Бориса Андрійовича Лавреньова

Повісті: 1923 — «Марина»; 1924 — «Вітер»; 1924 — «Зоряний цвіт»; 1924 — «Сорок перший»; 1924 — «Розповідь про просту річ»; 1925 — «Крах республіки Ітль»; 1927 — «Сьомий супутник»; 1928 — «Гравюра на дереві».

П'єси: 1925 — «Дим»; 1927 — «Розлом»; 1929 — «Вороги»; 1943 — «Пісня про черноморцах»; 1945 — «За тих, хто в морі»; 1949 — «Голос Америки»; 1953 — «Лермонтов».

Екранізації: 1926 — Вітер («Помилка Василя Гулявина», «Отаманша Лелька»); 1927 — Шакали Равата за повістю «Зоряний цвіт»; 1927 — Сорок перший; 1956 — Сорок перший; 1962 — Сьомий супутник; 1966 — Лють за повістю «Вітер»; 1967 — Сьомий супутник; 1971 — Зірковий колір; 1974 — Марина; 1975 — Розповідь про просту річ; 1986 — Комендант Пушкін; 2003 — Терміновий фрахт; 2010 — Око за Око.

18 липня
205 років від дня народження англійського письменника-сатирика Вільяма Мейкпіса Теккерея (1811-1863)

Вільям Мейкпіс Теккерей (англ. William Makepeace Thackeray, 18 липня 1811-24 грудня 1863) — англійський письменник-сатирик.

Реалізм Теккерея, на відміну від реалізму Діккенса, не має прихильності до романтичної естетики. За висловом Шарлотти Бронте, він є «не романтичним, як ранок понеділка». Твори Теккерея менш всього схожі на казку. Це насмішлива, аналітична і сувора проза. Тому Теккерея вважають спадкоємцем англійських просвітників XVIII ст. (Свіфта, Філдінга, Стіла, Аддісона), які демонстрували іронічний різкий, як скальпель хірурга, погляд на свою схильну до чванства батьківщину. Багато років Теккерей працював у сатиричному журналі «Панч» (Punch), де разом із ним висміювали недоліки Англії Томас Гуд і Дуглас Джерралд. Популярність йому принесли пародії, в яких він «знущався» над епігонами романтизму і протиставив їхній творчості свою неприємну, але корисну правду. Особливо діставалося від Теккерея авторам комерційних або «салонних романів». Вельми популярними були тоді так звані «романи срібної ложки» (про життя аристократів) і романи «ньюгетської школи» (Ньюгет— знаменита лондонська тюрма, якої зараз не існує), в яких злочинний світ подавався нерідко у привабливому, лицарськи-благородному вигляді.

Творчість Теккерея

• Записки Жовтоплюша (The Yellowplush Papers, 1837)
• У благородній родині
• Кетрін (Catherine, 1839)
• Історія Семюеля Тітмарша і знаменитого діаманту Хоггарта
• Книга снобів, яку було написано одним із них (The Book of Snobs, 1848)
• Ярмарок суєти (Vanity Fair, 1848)
• Історія Пенденніса (Pendennis, 1848 — 1850)
• Історія Генрі Есмонда (The History of Henry Esmond, 1852)
• Ньюкоми (The Newcomes, 1855)
• (The Rose and the Ring, 1855)
• Вірджинці, але повість із життя минулого століття (The Virginians, 1857 — 1859)

28 липня
День Святого Рівноапостольського князя Володимира Великого-Хрестителя Київської Русі
«Впровадження християнства в Київській Русі – найголовніше досягнення Володимира Великого»

Володимир Святославич — руський державний і політичний діяч з варязької династії Рюриковичів, князь новгородський (973–980), великий князь Київський (978 (або 980)-1015). Син Святослава Ігоровича, великого князя Київського, та його коханки — ключниці його матері княгині Ольги Малуші. 988-го року охрестив Русь, першим з руських князів розпочав карбувати власну монету. Канонізований Католицькою і Православною церквами як Святий рівноапостольний князь Володимир. Відомий також як Володимир Великий, Володимир Святий, Володимир І.

8 років на Старокиївській горі навпроти княжого двору простояв облаштований Володимиром храм-капище, уособлюючи останню хвилю язичництва. На той час єдинобожжя у різних формах (християнство, мусульманство, іудаїзм) вже поширилося в тогочасному світі. На тогочасних східнослов'янських землях (особливо у великих містах) поряд з язичниками існували спільноти християн, мусульман, євреїв тощо. Постало питання вибору одного з єдинобожних віровчень як державного. Після довгих вагань Володимир Великий разом з оточенням зупинив свій вибір на православ'ї (християнстві) — віровченні найвпливовішої наддержави тогочасного світу — Римської (Ромейської) імперії (точніше її східної частини).

Оточена сусідами-християнами — поляками, чехами, болгарами, візантійцями — Руська держава стояла на порозі перелому, який мав остаточно ввести її до кола християнської цивілізації, однак безпосереднім поштовхом стали причини політико-династичні. Восени 987-го року головнокомандувач східної візантійської армії Варда Фока проголосив себе імператором; невдовзі узурпатора визнали Мала Азія, Вірменія та Грузія. Законному імператорові Василю ІІ Македонянину (976–1025) загрожувала катастрофа, і він звернувся за допомогою до київського князя, пославши до нього посольство взимку 987-988-го років. Той погодився, але за умови, що Василь ІІ віддасть йому руку своєї сестри Анни; до угоди був доданий ще один пункт — Володимир зобов'язувався охреститися разом з усім народом своєї країни, а вони народ великий (як записав один з тогочасних східних авторів).

Названо на честь Святого Володимира:

• Володимирський собор (Київ)
• Київський Імператорський Університет Святого Володимира

30 липня
Міжнародний день дружби

30 липня відзначається одне з найважливіших свят усього людства — Міжнародний день дружби між державами, культурами та всіма людьми на Землі. Свято це зовсім молоде. Лише в 2011 році Генеральна Асамблея ООН прийняла резолюцію про його проведення.

«Дружба між народами, державами, культурами і окремими особами може надихнути на зусилля із забезпечення миру і дає можливість побудувати мости між суспільствами, які шанують культурну різноманітність», — наголошується в документі.

Китайці, чилійці, канадці, українці, росіяни, мешканці Анголи та Ботсвани. Ми такі різні, але у нас точно є дещо спільне — усі ми жителі однієї планети — Землі.

Цей День покликаний зміцнити дружбу між народами світу, показати, що люди, їх погляди, переконання, культури хоч і дуже різні, проте рівні між собою та заслуговують поваги. Терпимість до інших націй, прагнення до пізнання різноманітних культур сприяють збереженню миру на Землі, що так важливо для щасливого майбутнього нашої планети.


Бібліотека ХНЕУ