Drop Down Menu
  • Знаменні дати: Січень

1 січня

Новорічне свято

Новиий рік — одне з найдавніших і найпопулярніших календарних свят. Це, мабуть, єдина подія, яку протягом століть щорічно відзначають у всіх країнах і на всіх континентах, яку знають, люблять і яку з нетерпінням чекають люди, різні у своїх етно-національних традиціях і релігійних переконаннях.

Незважаючи на те, що Новий рік - одне з небагатьох свят, що об`єднує все людство, за всіх часів у різних народів існували й існують свої традиції зустрічі Нового року та своя святкова атрибутика.

В Україні традиційним святковим символом на Новий рік тривалий час була не зелена ялинка, а «дідух». Виготовляли його з кулів або з першого зажинкового снопа. Кільканадцять пучків, окремо обплетених соломинками, ув'язували в пишний вінок. Знизу робили розгалуження, щоб «дідух» міг стояти. Верхівка новорічного вінка нагадувала конусоподібний сніп з колоссям. Гілки «дідуха» — за них правили зібрані докупи пучки, що зверху відповідно розгалужувались, — обрамлювали кольоровими стрічками, паперовими чи засушеними квітами, кожен на свій смак. У світлиці його ставили напередодні багатої куті. Свою обрядову роль він виконував протягом усіх різдвяних свят. Дідух символізував спільного предка.

 

 

2 січня

175 рокiв від дня народження Тадея Розеславовича Рильського (1841-1902), українського культурно-освітнього діяча і етнографа.

«Все його життя було на подив гармонійним сполученням ідеалів і вчинків»

http://dev.vsiknygy.net.ua/wp-content/uploads/2016/01/%D0%A0%D0%B8%D0%BB%D1%8C%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D0%A2%D0%B0%D0%B4%D0%B5%D0%B9.jpgТадей Розеславович Рильський (2 січня 1841 — 8 жовтня 1902 р.р.) — культурно-просвітницький діяч, етнограф. Батько Максима Рильського. Тадей Рильський, був сином багатого польського пана Розеслава Рильського і княжни Трубецької. Один з предків Рильських у 17 столітті був київським міським писарем. Дід був учнем базилянської школи і під час взяття Умані гайдамаками у 1768 році ледве не був страчений. У 1862 р. закінчив Київський університет, де заприятелював та став послідовником В.Антоновича. Учасник гуртка "хлопоманів", згодом українофіл. Тадей Рильський разом з Володимиром Антоновичем та групою інших польських студентів вирішили присвятити себе вивченню історії України й віддати своє життя народу, серед якого жили. В історії цей рух відомий як рух хлопоманів. Разом зі своїми друзями: Володимиром Антоновичем, Миколою Лисенком, Павлом Чубинським брав активну участь у національному відродженні, став одним з провідників знаменитої Старої Київської громади. Як відзначали його сучасники, Т. Р. Рильський сенс власного життя вбачав у служінні рідному народові – саме тому він - син шляхтича та княжни відмовився від кар’єри, як наукової, так і чиновної. Зібрав багатий матеріал з народного ужиткового мистецтва, фольклору та побуту. Автор статей про українські народні звичаї, побут, розвиток економіки України, популярних брошур для народного читання.

 

 

3 січня

75 років від дня народження Анатолія Григоровича Погрібного (1942—2007), українського літературознавця, письменника, критика, публіциста, політичного, культурного і громадського діяча.

http://kir5.blog.net.ua/files/2013/02/pogribnyj.jpgАнатолій Григорович Погрібний народився 3 січня 1942 р. у с. Мочалище на Чернігівщині, неподалік тичинівських Пісків. Хоч насправді він з’явився на світ у вересні 1941 р., але документи, що засвідчували саме цю дату, загубились у вихорі Другої світової війни. Відтак матері Софії Петрівні Зимбалевській довелося “вигадувати” новий день народження сина. Годі й говорити про те, якими були перші роки життя малого Анатолія.

Узимку 1942–1943 рр. фашисти, відступаючи після поразки під Сталінградом, намагалися “віддячити” ворогові сторицею,тож нещадно палили села і винищували    місцеве населення. Перелякані люди, сподіваючись на порятунок, ховалися в льохах, але німці, знаючи про це, зривали ляди і кидали туди гранати. Від розлюченої руки окупантів загинуло й майже все село Анатолія Погрібного, проте його родині пощастило вижити– на ляду впала палаюча балка, й есесівці нічого не помітили. Утім, на цьому жахіття не закінчилися. Вийшовши із заповненого їдким димом льоху, мати з дітьми наразилася на ще одну небезпеку: слідом за фашистами йшли поліцаї, які “зачищали” територію. Погрібні сховалися на снігу в заростях верболозу, але їх місцезнаходження видав дитячий голос, на який гітлерівські посіпаки миттєво “відгукнулися” автоматною чергою. Кулі просвистіли за якихось 20 сантиметрів над головою... Згодом, уже в зрілому віці, Анатолій Григорович віддасть данину пам’яті воєнному минулому рідного краю, відроджуючи партизанські села, здавалося, знищені назавжди. На його світогляд вплинуло знайомство в 1960-х із письменником Борисом Антоненком-Давидовичем, чи не єдиним хранителем духовної єдності діячів «Розстріляного Відродження» та «шістдесятників». Як згадував Анатолій Погрібний, коли письменник дав йому заборонену на той час книжку «Смерть» (1928), він повернувся до гуртожитку і «почав чекати, коли хлопці, з якими я жив (усього нас було четверо), вляжуться спати. Коли ж дочекався, то, накрившись простирадлом, включив на тумбочці лампу – і цілу ніч читав. Потрясіння було неймовірне, адже дошкульнішого твору, який би ось так під корінь викривав фальш комуністичної ідеології, її першозасновкову ворожість для українства, у нашій літературі, здається, і по сьогодні нема».

Наприкінці 1980-х активно поринув у громадсько-політичну роботу. Був серед організаторів «Товариства української мови» (пізніше – «Просвіта»), Народного руху за перебудову, Конгресу української інтелігенції. Депутат уперше демократично обраної Київради (1990). Тоді ж піднімав над Києвом синьо-жовтий прапор, координував акції на допомогу студентам, що у жовтні 1990-го брали участь у «революції на граніті».

На посаді заступника міністра освіти (1992-1994) відмовився від службового авто, активно проводив українізацію шкіл, ініціював проведення Першого з’їзду педагогічних працівників України.

Вів цикл авторських радіопередач «Якби ми вчились так, як треба…», спрямований на зміну культурно-мовної сфери в Україні, який мав величезний успіх і, замість кількох випусків, тривав 10 років.

«Він був найщирішим, найпалкішим українцем, – свідчив Юрій Мушкетик. – Він ішов цією дорогою беззастережно, його залякували, йому погрожували, але він ішов, не шкодуючи ні сил, ні здоров’я… Багатьом він повернув віру в Україну, повернув віру в те, що наша держава буде жити, вона безсмертна».

Помер 9 жовтня 2007-го у Києві.

 

 

6 січня

День народження Богдана Михайловича Хмельницького

(1596-1657), видатного політичного діяча і військового полководця.

Зиновій-Богдан Михайлович Хмельницький — одна з найважливіших фігур в українській історії. (27 грудня 1595 (6 січня 1596) — 27 липня (6 серпня) 1657) — український військовий, політичний та державний діяч. Гетьман Війська Запорозького, очільник Гетьманату (1648–1657). Керівник Хмельниччини — повстання проти зловживань коронної шляхти в Україні, котре переросло у загальну, очолену козацтвом, визвольну війну проти Речі Посполитої. Перший з козацьких ватажків, котрому офіційно було надано титул гетьмана. Намагався розбудувати незалежну українську державу, укладаючи протягом свого правління союзи з Кримським ханатом та Московським царством. Представник роду Хмельницьких.

Батько-сотник назвав сина Зіновієм, а Богданом його нарекли пізніше — за видатні досягнення у якості гетьмана.

Богдан вчився в єзуїтській школі, хоча й був православним. Він вивчив латину і польську мову, а пізніше — ще й турецьку з французькою. Потім вступив до козацького війська і брав участь у польсько-турецькій війні, тоді й потрапив до полону. Після свого повернення додому, він організував чимало морських походів на турецькі міста і став сотником у Чигирині.

Хмельницького поважав польський король Владислав IV, але проти Польщі Богдана налаштував його особистий ворог, що зруйнував не тільки його маєток, а й сім'ю — вкравши дружину і побивши до півсмерті сина. Король відмовився вирішити конфлікт, тому Богдан Хмельницький узявся за шаблю і знайшов союзників в особі кримських татар.

18 квітня 1648 року Хмельницького проголосили гетьманом. 8 січня 1654 року був підписаний історичний Переяславський договір між Хмельницьким і представниками Москви.

Помер наш герой 27 липня 1657 року (6 серпня за новим стилем), його поховали в Суботові. У 1664 році поляки спалили колишній хутір Хмельницького та розсипали його прах за вітром.

 

 

7 січня

Різдво Христове

 

https://img-fotki.yandex.ru/get/6515/137293384.e6/0_1320e6_e56b11a1_origРіздво Христове — велике християнське свято, встановлене на спогад про народження Ісуса Христа в Віфлеємі. Різдво Христове – одне з найважливіших християнських свят, державне свято в більш ніж 100 країнах світу.

Перші відомості про святкування християнами Різдва відносяться до 4 ст. Питання про реальну дату народження Ісуса Христа є суперечливим і неоднозначно вирішеним серед церковних авторів.

За біблійними переказами, цього дня Діва Марія народила Ісуса Христа. У Вифлеємі, у яслах, з’явився на світ Син Божий. Звістку про народження Божого Сина пастухам принесли ангели. Пізніше прийшли волхви-мудреці зі Сходу, які про появу Месії знали з легенд. Дорогу до міста їм вказала яскрава зірка. За вченням Церкви, народження Ісуса Христа відкрило можливість для спасіння душі та вічного життя для кожного християнина. Пославши свого Сина на землю, Бог-отець намагався показати людству важливість любові, добра, співчуття та взаєморозуміння між людьми. День народження Ісуса Христа — найбільш широко шанований день народження у світі. Люди різних соціальних верств, матеріального становища, переконань і поглядів не минають це свято своєю увагою.

 

 

11 січня

Всесвітній день «спасибі»

 

Картинки по запросу всесвітній день дякую11 січня - Всесвітній День "спасибі"

Нас з дитинства навчають казати чарівне слово "дякую". Воно виражає зичливість та повагу, а тому це слово вирішили вшанувати та запровадили на його честь свято. Всесвітній День "Спасибі" відзначають 11 січня за ініціативою ООН та ЮНЕСКО. Запровадили таку дату аби нагадати людям про можливість гарних манер та вміння висловлювати вдячність.

Тим часом, якщо, наприклад, англійський аналог — «Thank you» — є саме «голою» вдячністю, то українське «дякую» набагато глибше. А російське «спасибо» народилося в 16-му столітті із словосполуки «Спаси Бог».

Психологи кажуть, що слово "дякую" дійсно чарівне і здатне творити дива. Крім того слова вдячності здатні змінити наше життя на краще, бо вони налаштовують позитив та покращують взаємовідносини. А тому частіше кажіть  і тоді добрих справ у вашому житті буде більше.

Головне, щоб «дякую» йшло від чистого серця!

 

 

12 січня

110 років від дня народження Сергія Павловича Корольова

(1907-1966), українського вченого, конструктора

ракетно-космічних систем.

Картинки по запросу Сергій Павлович Корольов Сергій Павлович Корольов — радянський вчений, конструктор, головний організатор виробництва ракетно-космічної техніки та ракетної зброї СРСР і основоположник практичної космонавтики. Народився 12 січня 1907 року в Житомирі в родині звичайного вчителя.

Сергій Павлович працював головним конструктором ракетно-космічної техніки. Він керував запуском першого в світі штучного супутника Землі в 1957 році і виведенням на орбіту першого в світі космічного корабля з людиною на борту у 1961 році-першого космонавта планети Юрія Гагаріна. 27 червня 1938 році Корольов був звинувачений у шкідництві і заарештований. Відсидів у Бутирській в’язниці, де піддавався тортурам. Навіть після виходу з в’язниці довгий час йому доводилося працювати в камерах КДБ. З ним трапився цікавий випадок — одного разу повертаючись з Далекого Сходу до Москви, Сергій Павлович планував відплисти з Магадана на пароплаві «Індігірка». Але всі квитки були розпродані, і йому довелося трохи відкласти поїздку. Це врятувало життя вченому — пароплав потонув біля острова Хоккайдо, потрапивши в сильний шторм. Має безліч нагород — Золоту медаль ім. К. Е. Ціолковського, Ленінську премію, два ордена Леніна, орден «Знак Пошани» і медалі. Ім’я Сергія Павловича Корольова за життя вважалося секретним, як і його розробки. Про нього не казали в новинах, ні писали в газетах СРСР, хоча в Європі і Америці вченого прекрасно знали. Заговорили про вченого лише після його смерті.

«Мрією всього життя Королева була висадка космонавтом на Червоній планеті Марс

З 1966 року АН СРСР було засновано золоту медаль ім. Королева. Її видають студентам вищих навчальних закладів.

Помер 14 січня 1966 від гострої серцевої недостатності.

 

 

День народження Джека Лондона (1876-1916), американського письменника, публіциста.

Картинки по запросу Джека ЛондонаДжек Лондон (англ. Jack London, справжнє ім'я — Джон Ґріффіт Че́йні, англ. John Griffith Chaney; народився 12 січня 1876 році в Сан-Франциско)

Коли йому було близько восьми місяців, його мати вийшла заміж за фермера Джона Лондона, який усиновив маленького Джона Ґріффіта, і майбутній письменник отримав його прізвище. Американський письменник, громадський діяч, соціаліст. Найбільш відомий як автор пригодницьких оповідань і романів. Джек Лондон  рано почав самостійне трудове життя, яке було дуже важким. Школярем продавав ранішні і вечірні газети. Після закінчення початкової школи у віці чотирнадцяти років влаштувався на консервну фабрику робітником. Робота була дуже важкою і він пішов з фабрики. Був «піратом на устриць», ловив устриці в бухті Сан-Франциско, що було заборонено. У цей час вживав надмірну кількість алкоголю, як для свого віку. Його співробітники вважали, що якщо він не змінить спосіб життя, то помре за рік-два.

У 1893 році найнявся матросом на промислову шхуну, що відправлялася ловити котиків до берегів Японії і в Берінґовому морі. Перше плавання дало Лондону багато яскравих вражень, які лягли потім в основу багатьох його морських розповідей і романів.

Перший нарис Лондона «Тайфун біля берегів Японії», за який він здобув першу премію однієї з газет Сан-Франциско, став початком його літературної кар'єри.

У 1897 році Лондон разом зі своїм 62-річним швагром подалися на Клондайк шукати золото. Їхній маршрут пролягав через Юно, Скаґуей і Дайї, і далі — через Чілкутський перевал до озера Лінденберґ і по Юкону — до Доусон-Сіті. Швагро незабаром повернувся додому, а Джек продовжував подорож з новими компаньйонами. До Доусона вони не допливли, а зупинилися за 100 км у покинутому зрубі. Там Джек прожив до наступного літа. Золота на зареєстрованій ними ділянці не виявилося, зате Джек мав змогу наслухатися численних історій і приповідок про життя старателів. Навесні цинга сильно підірвала його здоров'я, лікуватися було нічим і він вирішив повернутися додому. Щоб не повторювати знову маршрут, він з компаньйонами спорудив човен і спустився по Юкону до Берінґового моря (майже 2500 км). Пережите за цей рік було основою його оповідань, які принесли йому успіх і славу.

Потім були збірки розповідей: «Син Вовка» (Бостон, 1900), «Бог його батьків» (Чікаґо, 1901), «Діти морозу» (Нью-Йорк, 1902), «Віра в людину» (Нью-Йорк, 1904), «Місячне лице» (Нью-Йорк, 1906), «Втрачене лице» (Нью-Йорк, 1910), а також романи «Дочка снігів» (1902) і «Морський вовк» (1904), що створили письменникові щонайширшу популярність. Варто зауважити, що перші збірки оповідань виявили найвищий рівень літературної майстерності Джека Лондона. Решта творів, які були написані після здобуття широкого визнання, позначені трафаретністю, псевдохудожністю та не мали серед читачів великого успіху.

В 1907—1909 роках здійснив плавання на яхті «Снарк», в кінці якого написав роман «Мартін Іден», історія подорожі викладена в автобіографічному нарисі «Подорож на яхті „Снарк“» (1911 р.).

Джек Лондон помер у Каліфорнії 22 листопада 1916 р. в містечку Ґлен-Еллен. Останні роки він страждав від ниркового захворювання і під час одного з нападів болю Джек Лондон прийняв занадто велику дозу снодійного.

 

 

 

 

13 січня

День святої Меланії Римлянки. Щедрий вечір

 

Картинки по запросу Щедрий вечірЩедрий вечір! Добрий вечір!

Пада сніг на Україну!

Повіншуймо щастя-долю!

Прославляймо світлу днину!

Хай у кожнім домі буде

Статок, злагода, до речі,

Добрим людям, щедрим людям-

Щедрий вечір! Добрий вечір!

13 січня, українці відзначають Щедрий вечір або, як кажуть у народі, свято Меланки. Внаслідок розбіжності, яка існує між  Григоріанським (світським) та Юліанським (церковним православним) календарем, українці святкують Новий рік двічі: офіційно 1 січня, а 14 січня, яке залишилося в народній традиції важливою складовою прадавнього календарного обрядового циклу, нині носить назву Старого Нового року.

У цей день, за традицією, хлопці й дівчата знову ходили від хати до хати, щедруючи – бажаючи господарям щедрого вечора, доброго здоров’я та добробуту у новому році. Щедрування супроводжувалось магічними діями, музикою, танцями, пантомімою, обрядовими іграми з масками… Маланка – народне дійство, що прийшло до нас із глибокої давнини, і покликане виконувати магічно-заклинальну функцію – відганяти злих духів і забезпечити врожай та здоров’я. Щоб людей не пізнали лихі сили, які можуть заподіяти шкоду, їх треба було налякати. Для цього одяга­ли чудернацький одяг, вивертали кожухи, розмальову­вали обличчя, виготовляли страшні маски, у руках мали дзвіночки, калаталки, батоги тощо.

Цілковита відсутність християнських мотивів та символів і розвинута структура ритуалів господарської, шлюбної, очисної магії засвідчують глибокі язичницькі витоки народної обрядової Маланки. Цим популярним жіночим ім’ям позначалося не тільки свято, а й конкретний фольклорний образ, що діяв в обряді у двох планах: героїні новорічних пісень - щедрівок та ритуальної маски.

З плином часу традиція втратила свій первісний зміст і значення, й зараз носить лише розважальний характер. Основні діючі особи – перевдягнений у дівчину неодружений хлопець (Маланка) і, навпаки, дівчина або жінка у чоловічому вбранні (Василь), а також Дід, Баба, Циган і Циганка з дітьми; Коза, Кіт, Чорт, Орач із чепігами (плугом) та ін.

 

 

 

14 січня

Новий рік за старим стилем

 

Сію, вію, посіваю, з Новим роком поздоровляю!

На щастя, на здоров'я та на Новий рік,

Щоб уродило краще, ніж торік, -

Жито, пшениця і всяка пашниця,

Коноплі під стелю на велику куделю.

Будьте здорові з Новим роком та з Василем!

 

14 січня в Україні святкують старий Новий рік! У 1699 р. за наказом Петра I Новий рік був перенесений на 1 січня за старим стилем, тобто на 14 січня за новим стилем. Після революції в 1918 р. більшовики "скасували" ще 13 днів у році, які становили різницю між нашим літочисленням й європейським. Колись цей день припадав на 1 січня і називався днем Василя. Так утворилися два святкування Нового року — за новим і старим стилем та свято Св. Василя Великого архієпископа Кесарії Каппадокійської (IV ст.), якого вважали покровителем землеробства. Тому основною обрядодією цього дня було засівання осель українців збіжжям із відповідними примовляннями. Із самого ранку хлопці (дівчата засівати не ходили) набирали в рукавички й кишені зерна (жито, пшеницю, овес) й, дочекавшись закінчення ранкової церковної відправи, починали засівати. Спочатку власну домівку, потім у хрещених батьків, родичів, знайомих і сусідів: "Ой роди, Боже, жито - пшеницю, всяку пашницю! Добридень! Будьте здорові. З Новим роком та Василем!... На щастя, на здоров'я, на Новий рік!". Господар щедро винагороджував (особливо перших) засівальників гостинцями й грішми. Ходили інколи і цілі ватаги з козою та вертепом. Годилося також у цей день віншувати Василів.

 

 

 

15 січня

395 років від дня народження Жана Батіста Мольєра (1622-1673), французького драматурга, актора, творця класичної комедії, режисера.

 

Картинки по запросу Жана Батиста МольєраЖан Батіст Поклен — великий французький драматург, театральний діяч, відомий всьому світові під сценічним ім'ям Мольєр,— народився 13 січня 1622 року (15 січня його охрестили) в Парижі і повинен був успадкувати професію свого батька, придворного шпалерника. Жан Батіст Поклен походив із старовинної буржуазної сім'ї, що протягом декількох століть займалася ремеслом шпалерників-драпірувальників та декораторів. Батько Мольєра, Жан Поклен, був успішним купцем, який торгував шпалерами і займався декором, при цьому він був придворним шпалерником Людовіка XIII. А от дядько Мольєра — Мішель Maзуель, був музикантом, створював музику для балетів, у 1654 році його призначили керівником Королівського оркестру з двадцяти чотирьох скрипок. У Жана-Батіста було ще три брати та двоє сестер, що померли в дитинстві. Коли йому було 10 років померла мати. Його батько одружився вдруге, але помер 1636 року.

Мольєра виховували в тодішній єзуїтській школі Клермонського колежу, де він ґрунтовно вивчив латину, так що вільно читав в оригіналі римських авторів і навіть, за переказами, переклав французькою мовою філософську поему Тіта Лукреція Кара «Про природу речей» (переклад загублений). Після закінчення школи (1639 р.) Мольєр витримав в Орлеані іспит на звання ліцензіата. Але юристом він не став, короткий час по смерті батька (1640—1642 роки) він займався ремеслом сім'ї, але зрештою кинув це і обрав професію актора. У 1643 році Мольєр очолив «Блискучий театр» (фр. Illustre Théâtre). Уявляючи себе трагічним актором, Мольєр грав ролі героїв (саме тут він прийняв свій псевдонім «Мольєр»). Новий театр успіху не мав і його довелося закрити. Мольєр відправляється мандрувати по Франції із бродячою трупою. Мандрівки збагачують життєвим досвідом. Мольєр вивчав життя різних станів. В 1653 році він поставив одну зі своїх перших п’єс “Зайдиголова”. У Париж Мольєр вертається в 1658 році. Це вже досвідчений актор і зрілий літератор. Виступ трупи у Версалі перед королівським двором мав успіх. Театр залишають у Парижі.

В 1660 році Мольєр одержує сцену в залі Пале-Рояль, побудованому ще при кардиналі Рішельє.

Сатирична спрямованість правдивих комедій Мольєра створили йому безліч ворогів. Так, наприклад, на комедію “Тартюф”, викриваючу лицемірних святенників, образилася й знать і церковники. Комедію то забороняли, то все-таки дозволяли до постановки.

Написана смертельно хворим Мольєром комедія «Уявний хворий» — одна з найвеселіших і життєрадісних його комедій. На її 4-му поданні (17 лютого 1673 р.) Мольєр, що грав роль Аргана, відчув себе погано, але все одно дограв спектакль. Його перенесли додому і через кілька годин він помер. Паризький архієпископ заборонив ховати грішника (актори на смертному одрі повинні були приносити покаяння) і відмінив заборону тільки за вказівкою короля. Найбільшого драматурга Франції поховали вночі, без обрядів, за огорожею цвинтаря, де ховали самовбивць та нехрещених дітей.

Комедії Мольєра: “Мізантроп”, “Дон Жуан”, “Витівки Скапена”, “Скупий”, “Школа дружин” і інші дотепер не сходять зі сцени світових театрів.

 

 

 

16 січня

130 років від дня народження Івана Івановича Завадовського (1887-1932), українського мовознавця, педагога.

Завадовський  Іван ІвановичІван Іванович Завадовський народився 16 січня 1887 році, село Івиня на Львівщині — український мовознавець, педагог. У 1915 році закінчив Віденський університет. Там набув досвіду наукової та педагогічної роботи під керівництвом Ватрослава Ягича. Працював учителем у гімназіях Львова, Яворова (Львівщина), Таращі (Київщина).

Від 1923 року працював у Дніпропетровському інституті народної освіти як викладач української мови, згодом професор, завідувач кафедри українського мовознавства, декан мовно-літературного факультету, проректор з навчальної роботи.

Автор навчальних посібників із загального та українського мовознавства. Одним із перших в історії науки про мову збагатив посібник із загального мовознавства фактами української мови. П 21 квітня 1932, Дніпропетровськ)

 

 

19 січня

Водохреще

Похожее изображение19 січня – Водохреща. Йордана (або Ордана, Водохреща, Богоявлення) — третє і завершальне велике свято різдвяно-новорічного циклу, яке православні та греко-католицькі християни відзначають 19 січня. З ним пов’язують хрещення в Йордані Христа. Вважається, що на Водохреща, з опівночі до опівночі, вода набуває цілющих властивостей і зберігає їх протягом року, лікуючи тілесні й духовні хвороби.

В цей день у всіх містах і селах, де є церкви, святять воду. Віддавна в народі посвячену на Водохреще воду вважають своєрідним спасінням від багатьох недуг. Її дають пити тяжкохворим, нею освячують храми, домівки і тварин. Залишається загадкою той факт, що водохрещенська вода не псується, не має запаху і може зберігатися протягом року. Дехто схильний вважати, що цьому сприяє срібло від хреста, який священик занурює в воду під час обряду. До речі, усі більш-менш значні церковні свята супроводжуються освяченням води. Уперше людина занурюється у святу воду під час хрещення, зазвичай невдовзі після народження. Таким чином людина «оновлюється» для майбутнього достойного життя. Свячена вода неодмінно має бути присутньою під час освячення храмів, житлових і господарських будівель, а також усіх предметів, які використовуються під час богослужіння.

«Йордан» або Водохреща — це чисто християнський звичай, що прийшов до нас на Україну разом із християнством і зайняв одне з найповажніших місць серед традиційних свят нашого народу.

Прикмети

Якщо все небо буде похмурим, то всякому хлібу родитися добре; якщо ж тільки на сході - добре вродить жито,  на  півдні  -  просо,  на півночі - гречка.

Якщо цього дня ясна й холодна погода - на посушливе літо, похмура й сніжна - на рясний урожай.

На Богоявлення сніг іде - до урожаю, ясний день - до неврожаю.

Іде лапатий сніг — на врожай.

Під час освячення води йде сніг - добре роїтимуться бджоли і колоситимуться хліба.

Якщо вдень випав іній, то у відповідний день треба сіяти пшеницю.

Йде сніг - на врожай гречки: зранку - ранньої, вдень - середньої, а ввечері - пізньої.

Коли на Водохрещі випав повний місяць - бути великій воді.

Якщо в цей день зоряна ніч - вродять горіхи і ягоди.

Якщо похмуро - хліба буде вдосталь.

На Водохрещі день теплий - буде хліб темний.

Коли на Водохреща риба табунами ходить - на рої добре.

До Водохрещ жінки намагалися не полоскати у воді білизни, бо «там чорти сидять і можуть вчепитися». Натомість, дівчата у посвячену воду клали калину чи коралі і вмивалися, аби щоки були рум’яними. Загалом до Водохрещ протягом всіх свят жінки не ходили по воду, це мали робити лише чоловіки.

 

 

21 січня

Міжнародний день обіймів

 

http://kartinkigif.ru/_ph/29/2/637789055.jpgГоловна суть цього свята полягає у прояві дружнього ставлення або симпатії до різних людей - навіть незнайомих.

 21 січня у всьому світі відзначається одне з самих незвичайних свят – Міжнародний день обіймів. Свято було засноване у США в 1986 році під назвою Національного дня обіймів, а потім стрімко поширився по всьому світу. Згідно традиції свята, укласти в дружні обійми в цей день можна навіть незнайому людину.

Незважаючи на зовсім ще юний вік Дня обіймів, сьогодні важко знайти автора, якому прийшла в голову ідея такого «тісного» святкування 21 січня. Відомо лише, що витоки традиції, що з'явилася в 70-х роках XX століття, лежать в студентському середовищі західноєвропейської молоді. Саме в цей день хлопці та дівчата укладали в свої обійми один одного без всякої інтимної підоснови. За своєрідною легендою, під час дружніх обіймів люди обмінюються душевним теплом.

А вчені стверджують, що доброзичливі дотики підвищують імунітет, стимулюють центральну нервову систему, підвищують у крові рівень гемоглобіну, а також іншого гормону – окситоцину, що викликає доброзичливе ставлення до інших людей. Крім того обійми дарують нам позитивні емоції і почуття безпеки, на думку психологів, вони допомагають нам встановлювати позитивні контакти з людьми. Головним подарунком цього дня є не матеріальні цінності, а, звісно ж, міцні й ніжні обійми.

У цей чудовий День ми шлемо свої обійми всім, хто нам дорогий, всім кого ми не знаємо, але хотіли б підтримати. Вітаємо всіх з Міжнародним днем обіймів, днем відкритої безкорисливої підтримки, днем небайдужих людей!

 

22 січня

День Соборності України

(день Злуки)

22 січня – День Соборності України – свято, що відзначається щороку в день проголошення Акту возз’єднання Української Народної Республіки та Західно-Української Народної Республіки, що відбулося 22 січня 1919 року на Софійській площі в Києві.

Цілі століття українці були роз'єднані, розділені між різними державами. Скільки часу й зусиль потрібно було Україні, аби стати незалежною і єдиною! День соборності України — свято втілення мрії про єдність.

22 січня 1919 року об'єдналися дві українські держави, що постали на руїнах великих імперій: одна — Російської, інша — Австро-Угорської. Українська Народна Республіка (УНР) і Західноукраїнська Народна Республіка (ЗУНР) утворили єдину, соборну Українську державу. Ця подія засвідчила: українці — окремий народ, який, хоч і був довгі роки розділеним, не змішався з іншими, не втратив свого самоусвідомлення. І ось — має нарешті свою державу. 21 січня 1990 року українські патріотичні сили організували безперервний «живий ланцюг» між Києвом і Львовом: узявшись за руки, люди стояли вздовж доріг і шосе. «Живий ланцюг» став символом єдності усіх українців — незалежно від того, чи живуть вони на сході, чи на заході (а в той день вони і взагалі ще були громадянами не України, а Радянського Союзу!). Офіційно в Україні День Соборності відзначається з 1999 року.

Сьогодні, після стількох років Незалежності, проблема соборності України є, на жаль, не менш актуальною. Культурні та ментальні відмінності між українцями Сходу й Заходу існували завжди, вони отримали назву "синдром Збруча", однак завжди наші співвітчизники прагнули єдності. Акт возз’єднання УНР та ЗУНР – історичний факт, який показав безсилля будь-яких спроб роз’єднати український народ, протиставити українців один одному.

 

День Соборності – це нагадування про те,

що сила нашої держави в єдності українських земель.

 

 

 

23 січня

185 років від дня народження Едуарда Мане (1832-1883), французького живописця.

Картинки по запросу Едуард МанеЕдуард Мане - видатний французький живописець і графік, один з яскравих художників XIX ст., які поклали початок імпресіонізму. Народився в Парижі 23 січня 1832 року. Його мати була похресницею шведського принца Карла XIV Юхана, батько, Огюст Мане, був французьким суддею. Але батькам Мане не була притаманна фанаберія чи агресивна буржуазність, яку демонстрували паризькі багатії. У 1860 році син напише їх портрет, що став шедевром раннього періоду творчості. Майже все життя прожив в Парижі, де в 1850-56 вчився в школі мистецтв пана Т. Кутюра. Після відходу від майстра Мане робить турне по музеях Голландії, Італії, Німеччині й Австрії. Де поклоняється майстерності Тиціана і Тінторетто, Рембрандта і Хальса, Пуссена і Делакруа.

Після цього Едуард вирішує почати працювати самостійно, він виставляється в паризькому Салоні. Вся його рання творчість проходить як би під знаком іспанського живопису.

Художника не випадково називали "живописцем сучасного життя".

Вже в перших своїх творах виступив проти офіційного мистецтва, так званого академізму, протиставляючи йому зображення реальної дійсності, простих повсякденних явищ навколишнього життя, зокрема паризького життя. Він писав паризькі вулиці й кафе, перегони в Лоншані, річкові сцени в Аржантеї й марини, оголених жінок, чудові портрети й натюрморти.

Саме це прагнення зробити предметом мистецтва навколишню дійсність і згуртувало навколо художника молодих новаторів, за якими незабаром затвердилася назва імпресіоністів. Але хоча Мане багато в чому сприяв зародженню імпресіонізму, він не злився із цим рухом. Його завзяте небажання брати участь у виставках імпресіоністів пояснювалося аристократичними забобонами й зв'язком із традицією, внутрішньою стійкістю образів. Імпресіонізм Мане більш близький живопису японських майстрів. Проте в 70-ті роки художник зазнав сильного впливу Клода Моне й Огюста Ренуара, це виявилося у його жіночих портретах і натюрмортах. Художник неодноразово брав участь у спільній роботі з майстрами на берегах Сени, де основним мотивом його картин стає яскраво-синя вода. У середині 1870-их років Мане працює пастеллю, зберігши при цьому власне уявлення про рівновагу між силуетом і об’ємом.

Вершиною творчості Едуарда Мане є його знаменита картина "Бар у Фолі Бержер" (1881-82), яка являє собою синтез скороминущості, нестабільності, властивий імпресіонізму, і стабільності й непорушності, властивий класичному напрямку в мистецтві. Ця картина справжня фантасмагорія світла й кольору. За допомогою дзеркального відбиття художник роздвоює образ - уводить його в поточне мимо життя й ставить над часом. У цій подвійності, неповторному сполученні миті й вічного, і полягала одна з головних особливостей усього мистецтва Мане.

Офіційне визнання Едуард Мане одержав в 1882 році, коли йому був вручений орден Почесного Легіону - головна нагорода Франції.

Навесні 1883 Мане ампутували ліву ногу. Операція пройшла невдало і художник помер в 1883 році 30 квітня.

Полотна: «Кафе» (1877), Бар «Фолі-Бержер» (Le Bar aux Folies-Bergère) (1881-82), низка портретів. Найвідоміші картини: Лола з Валенсії, Сніданок на траві (1863), Олімпія (1863), Флейтист (1866), Вокзал Сен Лазар. Твори зберігаються в Луврі, Музеї д'Орсе в Парижі, а також Інституті Курто у Лондоні.

 

 

День народження Павла Григоровича Тичини (1891-1967), українського поета.

«Все можна виправдати високою метою — та тільки не порожнечу душі»

http://www.shag.com.ua/kniga-ukrayinseka-literatura-sistematizovanij-shkilenij-kurs-z/33301_html_m631c40ab.jpgПавло Григорович Тичина народився 23 січня 1891 р. у селі Піски Козелецького повіту Чернігівської губернії (тепер Бобровицького району Чернігівської області). Походить зі старовинного козацького роду (його пращур, за родинним переказом, був полковником у Богдана Хмельницького). Батько майбутнього поета був сільським дяком — вчителем «школи грамоти».
Поет згадував: “У нашій хаті в першій кімнаті із земляною долівкою (а була ще й друга кімната, з дерев’яною підлогою) стояли дві довгі парти. На кожній парті сиділо душ по 10 або ж по 12 учнів. Не знаю, скільки мені тоді вийшло років, коли я однієї зими вже підсідав то до одного, то до іншого учня і якось швидко, непомітно для себе вивчився читати”
 Змалку виявив хист до музики, малювання і віршування. В 1900—1907 рр. навчався в Чернігівському духовному училищі (бурсі), в 1907—1913 — в Чернігівській духовній семінарії. Згодом, навчаючись у Київському комерційному інституті, працював у газеті «Рада». На цей час припало його ознайомлення з новітнім українським мистецтвом, особисте знайомство з найвідомішими його представниками. В 1913—1914 рр. — у редакції ліберального україномовного журналу «Світло», а після його закриття — в Чернігівському статистичному бюро. У 1916—1917 рр. — помічник хормейстера в українському театрі М.К. Садовського. 1920 року подорожував із капелою К. Стеценка «Думка» Правобережною Україною від Києва до Одеси. Того ж року організував хор (з 1921 р. — Капела-студія імені М. Леонтовича), з яким виступав до 1923 року. З 1923 по 1934 рік — співредактор журналу «Червоний шлях» (Харків). Входить до заснованої 1923 р. Спілки пролетарських письменників України «Гарт». 1926 року взяв активну участь у створенні ВАПЛІТЕ (Вільної Академії пролетарської літератури) з М.Г. Хвильовим на чолі, куди увійшли й колишні члени «Гарту». З 1929 р. — дійсний член Академії наук Української РСР, у 1936—1939 рр. і в 1940—1943 рр. очолює Інститут літератури АН УРСР. З 1947 р. — член-кореспондент Болгарської АН, доктор філології. 1943—1948 рр. — міністр освіти УРСР. З 1953 по 1959 рік — голова Верховної Ради УРСР, заступник голови Ради Національностей ВР УРСР, член багатьох товариств, комітетів, президій, кавалер орденів і медалей. Лауреат Державної премії СРСР (1941), Державної премії УРСР імені Т.Г. Шевченка (1962). 1967 року отримав звання Герой Соціалістичної Праці. Помер 16 вересня 1967 року в Києві.
 

24 січня

285 років від дня народження П’єра Огюстена де Бомарше

(1732-1799), французького драматурга, дипломата,

громадського діяча.

http://ic.pics.livejournal.com/boqueron/9644546/127991/127991_original.jpgП’єр Огюстен Карон де Бомарше - найбільший французький драматург другої половини 18 ст. Народився 24 січня 1732 в Парижі, в родині багатого годинникаря. Навчався сімейному ремеслу, проте за екстравагантні витівки батько відсторонив його від справ. Cтав вчителем музики у дочок Людвіка XV, він пізніше придбав посаду секретаря при монарху і завдяки придворним зв'язкам взяв активну участь в різноманітних фінансових операціях, які принесли йому величезний статок і одночасно втягнули в цілий ряд гучних судових процесів. Кілька днів Бомарше довелося провести у в'язниці; щоб виправдатися, він видав свої блискучі Мемуари (Mémoires, 1774), де в'їдливо висміяв судове свавілля.

 Любов до театру спонукала його написати дві драми - "Євгенія" (Eugénie, 1767) була зустрінута доброзичливо, "Двох друзів" (Les Deux amis, 1770) очікував нищівний провал. Гучний успіх "Севільського цирульника" (Le Barbier de Séville, 1775) зробив Бомарше лідером національного театру. Поставлена в "Театр Франсе" 23 лютого 1775 п'єса була іспанською за антуражем, але абсолютно французькою по духу. Видатне значення вона набула не стільки завдяки гумору і блискучим діалогам, скільки образу Фігаро - хитромудрого, невичерпного на вигадки, проникливого слуги. На її основі написано лібрето опери Дж.Россіні "Севільський цирульник" (1816). Цей же персонаж з'явиться в наступній п'єсі Бомарше "Одруження Фігаро" (Le Mariage de Figaro, 1784), де феодальні привілеї піддалися настільки лютій атаці, що король не дозволив показувати її публічно. З притаманною йому спритністю Бомарше використовував цензурну заборону короля для того, щоб порушити ще більший інтерес до п'єси. Коли вона була нарешті поставлена в "Театр Франсе" 27 квітня 1784, троє людей загинули, задавлені в дверях натовпом. Демократизм "Цирульника в Одруженні" наповнюється революційним запалом. Фігаро вже не втілює образ вірного слуги, яким його вивів Мольєр, - тепер це вільна людина, він змагається зі знатним господарем і ясно усвідомлює своє місце в нових обставинах. З'явившись на сцені майже напередодні Французької революції, Фігаро символізує торжество тенденцій, які визрівають протягом десятиліть у творчості Вольтера, Руссо, Дідро та інших "філософів". Хльосткі репліки Фігаро і виразні натяки здобули комедії нев'янучу славу на театральних підмостках. На її основі було написано лібрето опери Моцарта "Весілля Фігаро" (1786). Бомарше спробував використовувати ті ж персонажі в третій раз, однак ваговита мелодрама "Злочинна мати" (La Mére coupable, 1792) не мала успіху. Революція внесла в біографію Бомарше черговий штрих: посланий революційним урядом до Голландії, він виконав ряд доручень, але потім був кинутий до в'язниці. Вийшовши на свободу, став агентом Комітету Громадського Порятунку і піддавався переслідуванням як емігрант. Майно його конфіскували, сім'я була заарештована. У 1796 йому дозволили повернутися у Францію. Помер Бомарше в Парижі 18 травня 1799 р.

 

 

25 січня

Тетянин день - День студентів

 

День студента (Татьянин день)25 січня — Тетянин день (свято всіх студентів)

Саме 25 січня, у день великомучениці Тетяни у 1755 році російська імператриця Єлізавета Петрівна створила у Москві університет. Тож свято асоціюється із днем студентства. Студентам взагалі пощастило — вони мають аж два власних свята: 17 листопада — Міжнародний день студента і 25 січня — Тетянин день.

Саме цього дня 1755 року було підписано указ про заснування Московського університету. Проект першого в Росії університету був розроблений Михайлом Ломоносовим. Усі, кому близька ця дата, кажуть, що вона пронизана по-весняному радісним настроєм, незважаючи на січневі морози чи відлигу...

Щодо мучениці Тетяни, то народилася вона у Римі у знатній родині. Батько її займав високий пост і одночасно був таємним християнином. Дочку виховав у любові до Ісуса Христа та познайомив із Святим Письмом. Коли дівчина досягла повноліття, то вирішила присвятити своє життя Богові. За свою добродійність була поставлена дияконисою. Однак за віру і постраждала.

А у 222 році у Римі почав царювати шістнадцятирічний юнак Олександр, мати якого, Мамея, була християнкою. Від неї він дізнався про Христа, але продовжував поклонятися і язичницьким римським богам.

Олександр був ще молодий і замість нього управляли інші люди, які ненавиділи християн. Вони примушували їх поклонятися язичницьким богам. Непокірних суворо карали. Святу Тетяну також привели до язичницького храму, щоб вона вклонилася Аполлонові, але християнка помолилася своєму Господу. За переказом, цієї ж миті стався землетрус. Храм був зруйнований. Його обломки придавили язичників та жерців. Тетяну почали нещадно катувати, але тіло її залишалося невразливим. Сильніше за неї змучилися самі кати, тому що поруч із святою стояли ангели та били мучителів. Тетяна молилася та просила Господа, щоб він відкрив перед ними світло істини. І це сталося: вони побачили чотирьох ангелів біля Святої, почули голос неба, звернений до неї. Тоді вони почали благати Тетяну, щоб вона простила їх.

Наступного дня Тетяну знову привели до судді. Він почав переконувати її принести жертву язичницьким богам. Але Тетяна була непохитною. Тоді всі кати почали різати її тіло. Біля неї знову стояли ангели та били тих, хто мучив її.

Ввечері Тетяну кинули до в’язниці, а вранці знайшли здоровою та ще кращою. Християнку почали благати принести жертву богині Діані, і вона зробила вигляд, що погоджується. Потім її привели до храму Діани. Коли ж вона почала молитися, тієї ж миті вогонь небесний спалив палац з ідолами та вбив багатьох язичників. Тетяну знову почали катувати, а вранці випустили на неї страшного лева, потім Тетяну вкинули у вогонь, але і вогонь не торкнувся її. Язичники заточили Тетяну до храму Зевса. Два дні вона перебувала там, а на третій прийшли жерці з народом, щоб принести жертву своєму богові. Вони знайшли свого ідола розбитим, а Тетяну побачили здоровою та веселою.

І тоді суддя виніс останній вирок: вбити її мечем. Разом з нею вбили і її батька, бо довідалися, що і він християнин.

У народі кажуть, що у цей день сонце повертає до літа, а зима — до морозів. Якщо день буде сонячним, то рано повернуться птахи, якщо сніг піде, то літо буде дощовим, а якщо вдарять морози — тоді літо буде теплим. Тож дорогі студенти, слідкуйте за погодою, і зі святом ВАС!

 

 

 

27 січня

Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту

 

http://2.bp.blogspot.com/-J2_LpLa6iBY/TVkY9YyNrBI/AAAAAAAANvY/EfM8gYY-dV0/s400/1holocaust2.jpg27 січня в багатьох країнах світу відзначають Міжнародний день пам'яті жертв Голокосту. Таким чином світова спільнота вшановує багато мільйонів євреїв, ромів і представників інших меншин, які під час Другої світової війни віддали життя за свою національність.

Саме цього дня армія Радянського Союзу звільнила в’язнів найбільшого фашистського концтабору Аушвіц-Біркенау в Освенцімі (Польща). За різними оцінками, у таборі смерті загинуло від 1,5 до 2,2 млн невільників. Загальна ж кількість страчених упродовж Голокосту значно більша. Офіційно визнано, що нацисти вбили від 5,5 до 6,1 млн євреїв, ромів, представників інших груп і меншин, інвалідів, політичних супротивників (у т.ч. від 2,2 до 2,5 млн на території колишнього Радянського Союзу, значною мірою в Україні).

Аби вшанувати та зберегти пам’ять про цю страшну трагедію, про всіх невинно розстріляних, страчених у газових камерах, виснажених голодом і примусовою працею, Генеральна асамблея ООН прийняла 1 листопада 2005 року Резолюцію № 60/7, в якій йдеться: «Голокост, що призвів до винищування однієї третини євреїв і незліченних жертв з числа представників інших меншин, буде завжди служити всім народам застереженням про небезпеки, що таять у собі ненависть, фанатизм, расизм і упередженість». Саме цей документ оголосив 27 січня Міжнародним днем пам'яті жертв Голокосту.

Голоко́ст (від англ. holocaust , з дав.-гр. ὁλοκαύστος — «всеспалення») — переслідування і масове знищення євреїв у Німеччині під час Другої світової війни; систематичне переслідування і знищення європейських євреїв нацистською Німеччиною і колабораціоністами протягом 1933 — 1945 років; геноцид єврейського народу в часи Другої світової війни. Під жертвами Голокосту часто розуміються також інші етнічні та соціальні групи, яких нацисти переслідували і знищували за приналежність до цих груп (цигани, геї, масони, безнадійно хворі тощо). Тобто, у більш широкому розумінні, голокост — систематичне переслідування і знищення людей за ознакою їх расової, етнічної, національної приналежності, сексуальної орієнтації або генетичного типу як неповноцінних, шкідливих. На відміну від інших трагедій людства, Голокост мав декілька характерних рис, які відрізняють його від голокостів інших сторіч.

На відміну від голокостів минулих сторіч, під час нацистського Голокосту були знищені, досить часто планомірно мільйони людей на великому географічному просторі. Для цієї цілі були збудовані табори смерті в багатьох країнах Європи, де запроваджувалась система винищення людей. Іншою характерною рисою Голокосту є використання расистських теорій та псевдонаукових теорій про неповноцінність чи недорозвиненість певних груп людей, які підлягали знищенню. Широко використовувалася також теорія т. зв. «соціального дарвінізму» — твердження що винищування людей було продовженням Теорії Еволюції Дарвіна. Сильні народи чи раси згідно з цією теорією, нібито, природньо прагнули знищити неповноцінних, які згідно з теорією еволюції мали зникнути і поступитися життєвим простором сильним расам.

Для здійснення Голокосту використовувалися ефективні та нові на той час методи знищення людей. Наприклад, вживалися нові види хімічних та механічних засобів вбивства людей, будувалися крематорії, використовувалися рахувальні машини з перфокартами для контролю над кількістю знищених тощо.

Нацистський Голокост також відрізняється своєю жорстокістю. Існують численні приклади використання полонених для медичних експериментів, тортур, тощо. Характерною рисою Голокосту є також терор проти всіх верств мирного населення, включаючи дітей. В намаганні підтримувати «чистоту раси», терору та винищенню підлягали деякі види хворих, люди з психічними вадами та гомосексуалісти.

За свідченнями тих в’язнів, що вижили, в цих таборах проводилися варварські «експерименти» над людьми. В'язнів поміщали в спеціальні холодильні камери і проводили над ними досліди з переохолодженням і штучним заморожуванням. Для випробування нових медичних засобів викликалися різні захворювання: малярія, висипний тиф, інфекційна жовтяниця та ін. На живих людях перевіряли вплив на організм отрут і дію запальних бомб.

Міжнародне співтовариство "беззастережно засуджує всі прояви релігійної нетерпимості, підбурювання, переслідування або насильства щодо окремих осіб або громад, зумовлені етнічним походженням або релігійними віруваннями, де б вони не мали місце", - йдеться в тексті резолюції. Справжні і майбутні покоління не повинні забувати уроків наших загальнолюдських і настільки трагічних катастроф, інакше може виникнути дуже високий ризик повторення подібних моментів у майбутньому.

У цей день, День скорботи і пам’яті, ми приєднуємося до загальної печалі і прагнемо співчувати всьому цьому болю та втраті, ім’я якої Голокост. Її ніяк не заповнити. Вже не запобігти. Але нехай живе надія, що подібного більше ніколи не повторитися! Будемо пам’ятати...

 

 

 

 

29 січня

День пам’яті Героїв Крут

Нема любові понад ту,

Що окропила кров’ю Крути,

І ту гарячу кров святу

Повік Вкраїні не забути.

(Б.Стельмах)

Картинки по запросу герої крут картинка29 січня — Бій під Крутами бій, що відбувся  16 (29 січня)  1918 року на залізничній станції Крути  під селищем Крути та поблизу села Пам'ятне, за 130 кілометрів на північний схід від Києва, 18 км на схід від Ніжина. Цей бій тривав 5 годин між 4-тисячним підрозділом  Червоної гвардії під проводом есера  Михайла Муравйова (згодом за свою жорстокість та свавілля страченого більшовиками) та загоном з київських курсантів і козаків " Вільного козацтва", що загалом нараховував близько чотирьох сотень вояків.

В бою під Крутами оборонці української державності отримали переконливу військову перемогу. Наступ ворога було зупинено і здійснено організований відступ, руйнуючи за собою колії і мости. Російсько-більшовицькі нападники втратили боєздатність на чотири дні. Агресор мусив підтягнути нові сили, відремонтувати підірвані й поруйновані мости та залізничні колії, і лише після цього продовжувати свій наступ на Київ, не так залізничним шляхом, як на реквізованих селянських возах, запряжених кіньми, по розмоклій дорозі.

Ця затримка ворога дала змогу українській делегації укласти  Брест - Литовський договір, який врятував молоду українську державність.

Сучасників особливо вразило поховання юнаків, які потрапили після бою в полон до більшовиків і були ними страчені. На похороні у Києві біля  Аскольдової могили голова  Української Центральної ради Михайло Грушевський  назвав юнаків, які загинули в нерівній боротьбі, героями, а поет  Павло Тичина  присвятив героїчному вчинкові вірш "Пам'яті тридцяти" В основу твору «Пам’яті тридцяти» покладено дійсні події, що відбулися 29 січня 1918 року. Проти регулярної більшовицької армії виступили юні патріоти-українці. Загиблих у бою під Кругами юнаків поховали в Києві на Аскольдовій могилі.

Найкраще  ситуацію  описав Володимир Винниченко у своїй книзі "Відродження нації". Вражені трагедією під Крутами, похоронами жертв більшовицького терору, Павло Тичина, Олександр Олесь, Уляна Кравченко, Валер’ян Поліщук та інші вилили свій біль, створивши проникливі поезії, присвячені пам’яті загиблих.

Офіційно День пам’яті Героїв Крут почали відзначати з 2007 року, згідно з указом Президента України В. Ющенка "Про вшанування пам’яті Героїв Крут" від 15.01.2007 № 15/2007. На місцях їх останнього бою та поховання встановлено пам’ятні знаки.

 

 

 

День народження Ромена Роллана (1866-1944), французького прозаїка, драматурга.

 

http://slavutichlib.com.ua/images/kalendar/rolan.jpgРомен Роллан (фр. Romain Rolland; 29 січня 1866—30 грудня 1944) — французький письменник, музикознавець, театрознавець, мистецтвознавець, лауреат Нобелівської премії в галузі літератури (1915), автор драм про Велику французьку революцію, музикознавчих досліджень, біографій Бетховена, Мікеланджело, Л. Толстого, творець роману-епопеї " Жан-Крістоф" (у 10-ти т.), романів "Кола Брюньйон", "Зачарована душа".

Ромен Роллан народився 29 січня 1866 р. в Кламсі (Бургундія) в сім’ї нотаріуса. Він навчався в ліцеї Людовіка Великого. Вищу освіту здобув у Вищій нормальній школі в Парижі, після чого в 1889 р. вирушив у Італію, щоб попрацювати над дисертацією. У Римі Роллан познайомився з 70-річною німкенею Мальвідою фон Мейзенбурґ, людиною енциклопедичних знань і великої життєвої снаги, котра знала багатьох видатних людей XIX століття.

Повернувшись у Париж, Роллан у 1892 р. одружився із Клотильдою Бреаль, дочкою професора філології у Колеж де Франс, з якою прожив 9 років. Про причини їхнього розлучення він зізнався М. фон Мейзенбурґ: «Спільне життя було би можливим, якби один із нас пожертвував собою заради іншого; щодо мене, я не повинен цього робити, а вона, вона не хоче цього». А тим часом Роллан захистив у Сорбонні дві докторські дисертації (1895): «Походження сучасного ліричного театру: історія опери в Європі до Люллі і Скарлатті» та «Занепад живопису в Італії після XVI століття». Захистивши дисертації, Роллан займався науково-педагогічною діяльністю: читав лекції з історії музики в Нормальній школі та Сорбонні.

Ромен Роллан розпочав свій творчий шлях як драматург. Він мав великий успіх на французькій сцені. Написав історичні п’єси «Дантон» (1900), «14 липня» (1902).

У 1903–1912 рр. Роллан писав свій знаменитий роман «Жан-Кристоф». Головний герой книги – німецький композитор, життя якого описується з народження в маленькому містечку на березі Рейну до смерті в Італії. Його музика не має належного визнання, але він долає труднощі, опираючись на віддану дружбу і любов.

Письменник написав декілька біографій: «Життя Бетховена» (1903), «Мікеланджело» (1903), «Життя Толстого» (1911). У 1915 році він нагороджений Нобелівською премією з літератури «За високий ідеалізм літературних творів, за співчуття і любов до істини».

 

 Роллан активно листувався з Львом Толстим, вітав Лютневу революцію і схвально ставився до Жовтневої революції в Росії 1917 року. Вже з 1920-х років спілкувався з Максимом Горьким, приїжджав на запрошення до Москви, де мав бесіди із Сталіним (1935). Серед інших його кореспондентів були Ейнштейн, Швейцер.

У роки війни жив в окупованому Везле, продовжуючи літературну діяльність, де і помер від туберкульозу.

Останнім твором Роллана стала книга «Пеґі» (1944), у якій письменник змалював образ свого друга, поета і полеміста, колишнього головного редактора «Двотижневих зошитів», а також його епоху.

Письменник помер у 1944 р. від туберкульозу, встигнувши побачити свою країну вільною.

 

 

31 січня

День народження Франца Петера Шуберта (1797-1828),

австрійського композитора

https://im0-tub-ua.yandex.net/i?id=3d482952452f223b98f7836ea4850aa5&n=33&h=215&w=283Франц Пе́тер Шу́берт (нім. Franz Peter Schubert; 31 січня 1797, Ліхтенталь — 19 листопада 1828, Відень) — австрійський композитор, один із основоположників романтизму в музиці, автор понад тисячі музичних творів, серед яких понад 600 пісень, дев'ять симфоній, велика кількість творів камерної та літургійної музики.

Франц Петер Шуберт народився в сім'ї шкільного вчителя в Ліхтенталі — передмісті Відня. Його першими музичними наставниками були батько (скрипка), старший брат Ігнац (фортепіано) та регент приходської церкви Міхаель Гольцер (спів). У 1808 році Шуберта прийняли «півчим хлопчиком» у придворну капелу та Конвікт — авторитетну у Відні школу з пансіоном; з ним займалися Венцель Ружичка (генерал-бас), а потім (до 1816 року) Антоніо Сальєрі (контрапункт і композиція). Протягом 1810—1813 років він написав велику кількість різноманітних творів: оперу, симфонію, фортепіанні п'єси й пісні, зокрема «Скаргу Агари» (Hagars Klage, 1811).

Першу популярність композитор Шуберт відчув в 1816 році після написання балади «Лісовий цар». Подальша творчість Шуберта ще більш розкрила його мелодійний талант. Особливо відзначені пісні, симфонії Шуберта з збірок «Прекрасна мельничиха», «Зимовий шлях». «Серенада» Шуберта зі збірки «Лебедина пісня», а також пісні «Притулок», «Біля моря» здобули світову популярність. Деякі твори, наприклад, незакінчена симфонія Шуберта (сі мінор), велика симфонія і інші, є продовженням музики Бетховена. Великий композитор написав близько 600 композицій. Вальси Шуберта складають велику частку серед 400 танців, написаних для гри на фортепіано в 4 руки. Не дивлячись на це, майже все життя Франц Шуберт відчував брак коштів.

У 1820-х роках у Шуберта почалися проблеми зі здоров’ям. У грудні 1822 року композитор захворів, але після перебування в лікарні восени 1823 року його здоров’я покращилося. З 1826 по 1828 роки Шуберт жив у Відні, за винятком короткого перебування в Граці. 26 березня 1828 року Шуберт дав свій єдиний публічний концерт, який мав великий успіх. Тим часом були надруковані його численні пісні і фортепіанні твори.

Помер Шуберт 19 листопада 1828 року на 32 році життя від тифу після двотижневої лихоманки.

Зацікавлення публіки музикою Шуберта за його життя було помірним, але значно зросло після смерті композитора й витримало випробування часом — твори Шуберта досі не втратили популярність і належать до найвідоміших зразків класичної музики.

 


Бібліотека ХНЕУ